Знайомство
Наступного вечора Тетяна, її брат Артем та Аня знову прийшли на пляж — провести останні години вихідного перед важким робочим тижнем.
Сонце повільно опускалося за горизонт, фарбуючи небо в вогняні відтінки. Теплий бриз ніс солонувату свіжість моря, лагідно торкаючись шкіри. Тетяна сиділа на піску, ліниво потягуючи прохолодний лимонад, у той час як Аня щось жваво розповідала, розмахуючи руками.
Артем, відірвавшись від телефону, кинув недбало:
— До речі, зараз до нас підійде мій друг.
— Знову хтось із твоїх військових? — з усмішкою запитала Тетяна, не піднімаючи очей.
— А що не так? Хлопці у нас що треба.
Вона лише хмикнула, але все ж підняла погляд…
І всередині все стиснулося.
Він.
Той самий чоловік із пляжу.
Він знову був лише в плавках, краплі води стікали по рельєфному пресу. Але найбільше її роздратувала його усмішка — самовпевнена, трохи зухвала.
— О, так ви знайомі? — здивувався Артем, переводячи погляд із сестри на друга.
— Ми вже… перетиналися, — усміхнувся той.
Тетяна відповіла холодним поглядом, але промовчала.
— Ну, тоді це офіційне знайомство. — Артем усміхнувся. — Це моя сестра, Тетяна. Це Аня, а це мій друг…
— Олександр, — вставив він, не зводячи з неї очей.
— Не думаю, що це важливо, — спокійно відповіла вона, відвертаючись.
— Ну і характер… — протягнув він, усміхаючись.
— А ти що очікував? — вставила Аня, явно розважаючись.
— Очікував більшої теплоти після минулої зустрічі, — Олександр нахилився трохи ближче, ніби перевіряючи її реакцію.
— Ти переоцінюєш свою значущість, — рівно відповіла Тетяна.
— Перевіримо?
Вона вже збиралася відповісти щось колке, але Артем перебив:
— Може, досить переглядатися? Давайте краще у воду, поки сонце не сіло.
Тетяна мовчки знизала плечима.
— Ходімо.
Вода була теплою, м'які хвилі похитували тіло. Аня та Артем бризкалися один в одного, сміючись, а Тетяна трималася трохи осторонь, насолоджуючись прохолодою.
Олександр теж не поспішав приєднуватися до галасливої забави, але з того, як він тримався поруч, було ясно — він щось задумав.
І він це зробив.
Коли Тетяна розвернулася, раптом її ноги ніби збилися з ритму. Вода закрутилася навколо, тіло пішло вниз, і в наступну мить вона опинилася під водою.
Ковток солоної рідини, різкий викид адреналіну — вона швидко гребнула руками, виринаючи й відкидаючи волосся назад.
Олександр стояв поруч і сміявся.
— Ти… ти мене підрізав?! — злобно видихнула вона, важко дихаючи.
— Трішки, — ухилився він. — Просто перевіряв твою реакцію.
Її пальці стиснулися в кулаки.
— Ти ідіот?
— Можливо.
— Та точно! — виплюнула вона, роздратовано повертаючись до Артема. — Як ти взагалі з ним дружиш?!
— Та він нормальний, — усміхнувся той. — Просто тупуватий іноді.
— "Іноді" — це м'яко сказано, — пробурмотіла вона й попливла назад до берега.
Аня попливла за нею, стріляючи очима між нею й Олександром.
А він дивився їй услід уже не з усмішкою.
— Ну ти, звісно, даремно… — пробурмотів Артем.
— Знаю… — Олександр провів рукою по мокрому волоссю. — Дай мені її номер.
Артем хмикнув.
— Думаєш, вона буде рада?
— Ні. Але мені все одно.
Пізно ввечері, коли Тетяна вже закуталася в ковдру, її телефон завібрував.
"Не можу викинути з голови твої слова. Востаннє мене так називали в школі."
Вона насупилася.
"Хто це?"
Відповідь прийшла миттєво:
"Скоро побачиш. Ми ще зустрінемося."
Вона закотила очі.
"Звідки у тебе мій номер?"
"Ти ж розумна, здогадаєшся."
Її роздратування зросло.
"Залиш мене в спокої. І ні, свої слова я не заберу."
Більше відповіді не було.
Але чомусь їй здавалося, що ця історія тільки починається.