Непокірна

Олександр уже кілька днів був у лікарні. Таня намагалася триматися професійно, але щоразу, заходячи до його палати, відчувала, як усередині все стискається. Він був усе таким же зухвалим, упевненим, небезпечним.

— Лікарю, у мене скарга, — ліниво кинув він, коли вона зайшла.

— Слухаю, — Таня підійшла ближче.

— Ти заходиш до мене надто рідко.

Вона закотила очі.

— Я твій лікар, а не нянька.

— А я думав, ти моя, — його голос був низьким, майже шепіт.

Таня стиснула губи.

— У тебе поранення в стегно. Рухатися тобі поки не можна.

— Значить, я у твоїй владі, — його губи вигнулися в лукавій усмішці.

Вона схилилася, щоб оглянути рану, і відчула, як його пальці зімкнулися на її зап’ясті.

— Сумувала?

Вона зустріла його погляд. Гарячий, зухвалий, пронизуючий її наскрізь.

— Ти нестерпний.

— Це не відповідь.

Таня збиралася різко випростатися, але він потягнув її на себе. У наступну секунду її губи опинилися в полоні його поцілунку.

Гарячого. Владного.

Вона знала, що має зупинитися.

Але не могла.

Олександр міцно притиснув її до себе, його руки ковзнули вниз, упевнено окреслюючи її талію. Він жадібно досліджував її губи, змушуючи підкорятися, і Таня мимоволі вигнулася, відчуваючи, як його тіло напружується під нею.

— Двері… — прохрипіла вона, переводячи подих.

— Закриті, — спокійно відповів він, уже розстібаючи її халат.

— Олександре… — її голос тремтів, але це був не страх.

— Я тут, — він стис її стегно, провів пальцями вгору, пробираючись під тонку тканину її білизни.

Вона різко вдихнула, коли його пальці знайшли її чутливу точку.

— Чорт…

Він зарикав, притягуючи її ближче, поки вона не опинилася прямо над ним, колінами впираючись у ліжко.

— Ти зводиш мене з розуму, Тетяно, — прошепотів він, ковзаючи губами вниз, залишаючи гарячі поцілунки на її шиї, ключиці.

Вона судомно схопилася за краї ліжка, коли його пальці проникли глибше, рухаючись повільно, доводячи її до солодкої агонії.

— Олександре… — застогнала вона, вчепившись у його плечі.

— Так, люба, — він підняв на неї темний, голодний погляд.

Таня не витримала — вона подалася вперед, ловлячи його губи в гарячому поцілунку, і відчула, як він усміхається крізь нього.

— Ти мене вб’єш, — видихнула вона, коли їхні тіла нарешті відокремилися одне від одного.

— І ти мене, — хрипко відповів він, проводячи рукою по її скуйовдженому волоссю.

— Тобі не можна напружуватися, — нагадала вона, намагаючись відновити дихання.

— Тоді тобі доведеться брати всю ініціативу на себе, — нахабно заявив він.

Олександр лежав на ліжку, але його погляд був хижим.

— Роздягайся.

Таня відчула, як усередині все стиснулося.

— Ти в лікарні, — нагадала вона, але її голос тремтів.

— І що? Це заважає тобі сісти на мене і взяти те, чого ти хочеш?

Гаряча хвиля пронеслася її тілом. Він провокував її, знав, що робить.

Вона зробила крок ближче, повільно розстібаючи халат. Олександр стежив за кожним її рухом, його дихання стало важчим. Коли тканина сповзла вниз, він трохи привстав, незважаючи на біль.

— Чорт, Тетяно… — видихнув він.

Вона забралася на ліжко, осідлавши його, відчуваючи, як його твердість впирається в її стегно.

— Ти ж маєш відпочивати, — прошепотіла вона, проводячи долонями по його грудях.

— Тоді рухайся за нас обох, — його руки лягли на її стегна, підштовхуючи вперед.

Таня прикусила губу, повільно опускаючись на нього, поки він не заповнив її повністю.

Вони завмерли на секунду, насолоджуючись цим моментом, а потім вона почала рухатися — повільно, дражливо, вигинаючись над ним.

Олександр вилаявся, стискаючи її сильніше.

— Чорт, Тетяно, ти зводиш мене з розуму…

Її дихання збилося, коли він піддався вгору, проникаючи глибше, сильніше.

— Тихіше, нас можуть почути, — прошепотіла вона, але її голос тремтів від насолоди.

— Тоді зроби так, щоб мені було не до звуків, — його губи знайшли її шию, залишаючи гарячі поцілунки.

Вона пришвидшила ритм, відчуваючи, як напруга всередині наростає.

Олександр застогнав, його пальці вп’ялися в її шкіру.

— Кінчи для мене, люба.

Його слова стали останньою краплею. Хвиля насолоди накрила її, змушуючи вигнутися, стиснути його в собі.

Олександр пішов за нею, його м’язи напружилися, коли він із риком віддався цій солодкій агонії.

Таня важко дихала, уткнувшись лобом у його плече.

— Це божевілля, — прошепотіла вона.

— І тобі це подобається, — усміхнувся він, погладжуючи її по спині.

Вона заплющила очі, знаючи, що він має рацію.

Вона фиркнула, кинувши в нього подушку.

— Спи, пацієнте.

Таня вийшла, знаючи, що це було лише початком.