Непокірна

Таня насолоджувалася довгоочікуваним суботнім ранком. Олександр дотримався слова — приготував сніданок. Щоправда, це були не лише кава та тости, а й яєчня з беконом.

— Я ж казала, що зранку їм тільки тости… — пробурмотіла вона, дивлячись на тарілку.

— А я казав, що ти будеш їсти нормально. — Він сів навпроти й узяв кружку з кавою. — Я не дозволю тобі ходити голодною.

Вона хотіла заперечити, але в цей момент у квартирі пролунав звук відкриття замка. Таня завмерла з виделкою в руці, а Олександр повільно повернув голову в бік вхідних дверей.

За секунду в коридорі пролунав жіночий голос:

— Сашо, ти вдома?

Таня широко розплющила очі.

— Це хто?

Олександр поморщився.

— Мама.

Таня ледь не вдавилася кавою.

— Що?!

Але було пізно. До кухні впевненим кроком увійшла жінка середнього віку, елегантно одягнена, з короткою стрижкою та проникливим поглядом. За нею, більш стримано, слідував високий чоловік із серйозним виразом обличчя.

— Добрий ранок, сину, — бадьоро мовила жінка, але одразу завмерла, помітивши Тетяну.

Таня в паніці глянула на себе. Вона сиділа за столом у його сорочці, волосся скуйовджене, на обличчі легкі сліди вчорашнього макіяжу.

— Ой, здається, ми не вчасно… — лукаво сказала мати Олександра, підтиснувши губи.

Батько підняв брову.

— Хто це?

Олександр зітхнув, відставив кружку та підвівся.

— Таню, це мої батьки. Мама — Ольга Сергіївна, тато — Віктор Михайлович.

Він повернувся до батьків.

— А це Тетяна. Моя жінка.

Таня відчула, як її щоки спалахнули від його слів.

Мама Олександра уважно її оглянула, і Таня чітко помітила, як її погляд затримався на її ногах, ледь прикритих подолом сорочки.

— Дуже приємно, — видавила Таня, намагаючись зберігати спокій.

— Ми просто вирішили заглянути, дізнатися, як ти, — сказав батько, переводячи погляд із сина на неї. — Але, як бачу, у тебе все гаразд.

— Ви могли б хоча б зателефонувати, — пробурчав Олександр, але його мати проігнорувала це.

— Таню, люба, а чим ти займаєшся? — з усмішкою запитала Ольга Сергіївна, сідаючи за стіл, ніби її тут чекали.

Таня глянула на Олександра, який лише знизав плечима.

— Я лікар.

— Лікар? — Мати Олександра підняла брови. — О, це чудово. А який саме?

— Травматолог.

— О, яка краса! — Вона подивилася на сина. — Ти спеціально обрав собі таку дівчину, щоб тебе латали після кожної бійки?

Олександр усміхнувся.

— Цілком можливо.

— Отже, ви живете разом? — втрутився Віктор Михайлович, схрестивши руки на грудях.

Таня відкрила рота, не знаючи, що відповісти, але Олександр випередив її.

— Так.

— І давно?

— Вчора перевезли речі, — чесно зізнався він.

Ольга Сергіївна хмикнула, а Таня відчула себе школяркою, яку застукали за чимось забороненим.

— Ну що ж, сподіваюся, ти дбаєш про мого сина, Тетяно.

Вона випрямилася.

— Аякже. Ось, наприклад, сніданок він готує мені щоранку.

Олександр ледь не вдавився кавою, а мати розсміялася.

— Сашо, ти змінився.

— Я просто кохаю її, — спокійно відповів він, дивлячись прямо в очі матері.

Таня відчула, як серце стислося.

Мама Олександра пом’якшилася.

— Тоді будемо знайомитися ближче. Ти вільна сьогодні ввечері? Ми чекаємо вас у нас на вечерю.

Таня ковтнула.

— Звісно.

Ольга Сергіївна усміхнулася.

— Чудово. Тоді до вечора, мої дорогі.

Олександр лише зітхнув, проводжаючи батьків до дверей. Щойно вони пішли, Таня вткнулася чолом у стіл.

— Це був стрес, — застогнала вона.

Олександр розсміявся і поцілував її у маківку.

— Звикай, люба.