Глава 1 (Укр.)
«... Усю Великобританію знову приголомшив злочин, лякаючий своєю жорстокістю. В одному із місцевих парків було знайдено скалічене тіло молодої дівчин, вже четвертої за останні два місяці. Очевидній зв'язок між жертвами не присутній, окрім схожого кольору волосся. Поліція запевняє, що це всього на всього збіг, ні про якого серійного вбивцю і речі бути не може. Іншого з'явлення від охоронців правопорядку чекати не слідувало, працівники поліції ніколи не відрізнялися балакучістю.
Думка звичайних громадян на цей рахунок не збігається із думкою поліцейських, які знову роблять спроби приховати істину. Але, як це зазвичай буває, усю правду приховати не вдалось. На великий подив, у цей раз не обійшлося без свідків. Ця людина згодилася дати інтерв'ю нашій газеті, звичайно за умови, що ми збережемо повну анонімність.
«Це сталося уночі. Я доволі пізно повернувся додому від своєї подруги і вже збирався лягти спати, але мій пес так несамовито рвався на прогулянку, що і змусило нас вийти. Я мешкаю недалеко від парку, так що ми регулярно гуляємо у ньому. Ми з моєю собакою підходили до окраїни парку, там починається лісова місцевість, ну ви знаєте, і раптом пролунав жіночій крик о допомозі. Мій пес кинувся до джерела звуку, а я навздогін за ним. Вівчарки, чи знаєте, завжди рвуться на допомогу, але те, що я побачив – шокувало мене. Мій пес стояв, піджав хвіст біля трупа дівчини, він дивився перед собою та трясся, його явно щось сильно налякало. Ви можете мені не вірити, але я знаю, що бачив, а бачив я два яскравих фіолетових ока з миготливими, як у кішки, зіницями. Ось що я вам скажу, мого пса не налякала би звичайна людина, та і я не впевнений, що це була людина», – заявляє наляканий очевидець.
Науково доведено – коли людина налякана та шокована, мозок може сам домальовувати події, доповнюючи та коригуючи картину того, що відбулося, але свідок продовжує наполягати на реальності побаченого. Як би то не було, зберігайте спокій та не випускайте своїх дітей на прогулянки після заходу сонця. Ми будемо тримати вас у курсі подій.»
Мадлен Ріссон, Газета «Синій вісник»
Глава 1
Говорять, що на новому місці завжди погано спиться. Тим паче, коли змушений спати у день, поки сонячне проміння так і норовить пробратися до спальні. лежала у своєму новому ліжку, накручуючи на палець пасмо рудого волосся. Ім'я, дане їй при народженні дійсно доволі складне та довге, але така забаганка королівської родини, зокрема матері Іпполіти. У роду цієї жінки довгі імена – щось на кшталт традиції. Дівчина перекинулася на живіт, розглядаючи різьблені візерунки на узголів'я. Спати зовсім не хотілося, адже варто було тільки заплющити очі – як обличчя і тіло знову обдавав жар вогню, від якого її родина і тікала. Переїзд дався Літі нелегко, але іншого вибору у її сім'ї, нажаль, не було. З рідної Норвегії, в якій королівська чата мешкала уже понад тисячі років – їх вижили мисливці. Родина, та й вид, до якого належить ця особа, як би виразитись, не зовсім звичайні. Вони сплять удень, виходять на вулицю лише уночі, харчуються кров'ю. Тепер усе стало очевидно, адже так? Мова в цій розповіді піде про вампірів та тих, хто бажає їх смерті. Історія стара, як світ – діти ночі проти «посвячених» людей. Що може бути банальніше? Сімейство Мартелл входить у сімку королівських родин вампірів, нащадків перворідних. Не сказати, що самі чистокровні вирішили називати себе королями, так їх прозвали зверненні вампіри, які колись були людьми. З часом це просто прижилося, дійсно став титулом. Прадід та прабабуся Літи були одними із первородних, але старі пішли на спокій, не витримавши зміни віків, те саме сталося з дідом. З одної сторони, це дійсно виглядає захоплюючи – вічне життя, та ще й у повній розкоші, адже так? Рудоволоса зітхнула і провела пальцем по різьбленій квітці на узголів'ї. окреслюючи її межі. Багатство та розкіш? Який сенс радіти тому, що ти отримала так просто? Безсмертя для багатьох вампірів, як і для цієї особи – та ще нудьга. Можливо, для смертних, які цілеспрямовано бажали цього – вічне життя і є дар. Стародавні, народжені вампіри, в основному йдуть одним із трьох сценаріїв: гинуть від рук мисливців, вбивають себе, добровільно йдуть у сплячку, сподіваючись знайти в ній подобу смерті. Для предків нинішньої вампірської монархії – вічне життя також стала тягарем. І ось питання: чи можна це взагалі назвати вічним життям? Батько Іпполіти прожив на землі усього 350 років, а в його очах вже часами зчитується втома.
І зріє ще одне логічне питання: чому така могутня сім'я була змушена тікати та ховатися? З розвитком технологій мисливці почали міцніти, їхня зброя стала куди небезпечнішою, а знання помножилися. В останні роки ці фанатики почали діяти значно активніше, винищуючи не лише нічних істот, а й дітей природи, яких і так залишилося у світі вкрай мало. Своїми діями мисливці точно дали зрозуміти: вони не заспокоються, доки останнє дитя ночі чи природи не згорить у священному полум'ї праведників. Родина Іпполіти переконалися у цьому на власній шкурі. Мисливці проникли в їхній старий маєток, влаштували пожежу. Також вбили первістка та спадкоємця роду Мартелл – Даріуса, більшу частину придворних, звичайну обслугу і ту не пощадили. Полум'я ніколи не було другом вампіру, а особлива сталь, від якої в ту ніч і полегла більшість мешканців замку – тим паче. Спогади Іпполіти про ту жахливу, кроваву ніч доволі розпливчасті, вона пам'ятає, як прокинулася від того, що повітря наповнив запах гару. Дівчина вийшла зі своєї кімнати, але її одразу повела за собою мати, яка тримала на руках Бастіана, молодшу дитину сімейства. Короля, разом з дружиною та молодшими дітьми вивезли з палаючого замку, а Даріус загинув, ціною свого життя рятуючи родину. Ця ніч ще довго буде снитися у кошмарах не тільки юній вампірші, але і усій родині.
Літа накинула на голову ковдру, зариваючись все сильніше ш сильніше у м'яку перину, як робила кожен раз, коли намагалася втекти від усього на світі. Вона намагалася переконати себе, що це рятує від дурних думок. Ніби так вона могла захистити себе від усього, ніби так можна було хоч на нікчемну мить стерти з пам'яті жахливу ніч. Зовсім як дитина, яка змогла переконати себе у тому, що нема кращого захисту від монстрів, ніж ковдра. Двері, що раптово відкрилися, змусили рефлекси спрацювати, Мартелл різко вийняла з–під подушки кинджал, але це була усього навського служниця.
– Дідько, Рона. Ти розучилася стукати? – принцеса обережно сховала холодну зброю під подушку, ніяк не реагуючи на злякані очі покоївки.
Літа встала з ліжка та потягнулася, роблячи вид, начебто її відірвали від миротворних сновидінь. Обслуга, нехай і непомітна, але опит Літи чітко давав зрозуміти, що помічають ці хитруни усе. А саме неприємне те, що можуть доповісти тим, хто стоїть вище за тебе на соціальній драбині сім'ї, тобто батькові чи матері. Рудоволосій не хотілось, щоби батьки переживали та зайвій раз влазили в її особистий простір.
– Вибачте, моя пані. Такого більше не повториться. Король Август наказав мені розбудити вас та передав, щоб ви спустилися вниз, – як на духу промовила нова служниця, опустивши голову.
Юна служниця прийнялася заправляти постіль своєї господині, при цьому тихо наспівуючи собі під ніс якусь мелодію. Принцеса сіла на пуф біля комода з великим дзеркалом. Мартелл відчувала на собі на собі пильний погляд, від якого віяло заздрістю вперемішку з цікавістю. Звичайно, Рону можна зрозуміти – кожна дівчина, не дивлячись на те людина вона, вампір, відьма чи будь яка інша істота – колись хотіла стати принцесою, але тільки лиш принцесам відомо, що це не так чарівно, як описують у казках. Довічні заходи вимотують, з першого погляду гарні бальні сукні доставляють дискомфорт, ти завжди повинна слідкувати за своєю промовою і тримати поставу, не забувати про манери та етикет. Загалом, на думку самої Іпполіти, маючій у цьому грандіозні пізнання – бути принцесою не чарівна казка, а суцільне знущання. Яка ж маячня – мати вічне життя, але все одно утискувати себе правилами та пристойностями. На балах, Літа часто обговорювала це з нащадками інших королівських родин. Цікавим було і те, що незважаючи на всі відмінності між цими молодими вампірами – проблеми у всіх схожі. Тряснувши головою, тим самим відігнав від себе ці думки, дівчина подивилася у своє відображення. Принцеса перекинула на плечі довге волосся та почала розчісувати, пасмо за пасмом. Мабуть, її улюблена частина рутини, після пробудження – це догляд за волоссям. Нехай Літа й невелика прихильниця помпезних укладок, їй усе одно усе одно подобається заплітати собі пару кіс або прибирати пасма з обличчя, заколюючи їх на потилиці. Мама с дитинства привчила дівчину до догляду за собою, невтомно повторюючи: «Зовнішній вигляд юної леді – запорука успіху самої леді».
– Ваша королівська високість, дозвольте зауважити, ви сьогодні дуже гарні, – служниця підійшла до Літи і взяла у руки гребінець, допомагаючи розчісувати решту волосся.
– Тільки сьогодні? – Мартелл усміхнулася, підколюючи служницю.
Рона замовкла, не наважуючись ще раз підняти очі на принцесу. Руда видихнула, хотілося сказати, що це усього лиш жарт, стара служниця точно б посміялася у відповідь, але тоді сміх Рони був би награний. Да і в цілому Літа знає, що гарна. Навіть бліді ластовиння, які дісталися від матері разом із рудим волоссям, ні каплі не псують краси білої шкіри. Принцеса добре розуміла, що являється вкрай розпещеною. Улюблена, єдина донька, принцеса, красуня, прямо ідеальна картина, звичайно, якщо забути про складній характер. Хіба що, нині Мартелл здавалось, що її запальна вдача згоріла разом з домом. Вона почала поводитись більш холодно та стримано, начебто разом зі статусом спадкоємиці, вона перейняла і риси характеру, належні ідеальному спадкоємцю. Якщо бути до кінця чесною, Іпполіті завжди подобалося бути особливою. Але хіба тільки їй? Коли ти дійсно особливий, відчуваєш, ніби ти усе ж таки значиш щось у цьому величезному світі, де всю однакові. Де кожна проста душа гадає, що особлива, а на ділі так ж, як і сотня, ні, тисяча інших. Але їй також подобалося бути просто принцесою, а не спадкоємицею роду. Зараз вона відчувала, що на її плечі лягла значно важча ніша, чим бути просто гарненькою молодшою донечкою.
Від думок принцесу відволікли холодні руки служниці, яка збиралася допомогти господині одягнутися, але рудоволоса різко прибрала їх, говорячи, що може зробити це самостійно. Вона пішла, а принцеса пройшла до гардеробної. Ця кімната була забита різноманітними сукнями, як бальними, так і звичайними, але тільки сукнями. Можливо, хіба що, у ній могли знайтись декілька юбок та кофт. Не дивлячись на різноманіття у кольоровій палітрі – носить Іпполіта лише біле. Дівчина не знає, чому її душа тягнеться саме до цього кольору, особливо враховуючи, хто вона така. Вампірам на роду написані благородні, глибокі та похмурі тони, але кожен раз, коли акуратні пальці торкаються до білосніжної тканини – вона відчуває деякий зв'язок. Літа не покидає територію родини, тому у замку є кравець, який шиє одяг як для принцеси, так і для решти королівської сім'ї. Це також була забаганка матері Літи, яка вважала звичайний одяг недостойним їхнього статусу. Руда полюбляє легкі сукні с довгими падолами, які шлейфом тягнуться за нею, іноді коротші, але ніколи вище литок.
Іпполіта з вампірською швидкістю спустилася униз. Варто було їй опинитися за столом – дівчину одразу зустрів суворий погляд тата. Лілові очі батька дивилися у такі ж лілові очі дочки. Як же їй хотілося просто взяти та втекти. Заховатися, подібно сонцю в дощовий день. Тільки батьки мали вплив на цю розпещену принцесу, тож часом вистачає лише сурового погляду, щоб вона зрозуміла свою помилку. Не те, щоб вона боялася батька, але іншим істотам він вселяв первісний страх. Міць чистокровного вампіра відчувається усім, так що суперечити з такою істотою може собі дозволити тільки рівний йому, або дуже дурний. Раніше тато був більш лояльний та багато чого спускав з її рук, але зараз все по іншому.
– Іпполіта, тобі вже не раз було сказано: переміщатися по дому у звичайній швидкості, – пролунав суворий, басистий голос батька.
цей холодний та сильній тембр мови змусив принцесу втиснутися в м'яку оббивку стільця, зіщулившись, ніби від сильного пориву вітру. Тато Літи вміє натиснути на будь кого, але зараз, на скромну думку принцеси, діставалось їй. Після смерті спадкоємця, Август переклав усі свої надії та тягар на Літу. Король почав вимагати від неї більшого, вимагати поведінки, гідної правителя. Чи бачите, вона поводить себе не по королівські, без звичайної для представника королівської сім'ї стриманості та спокою. Як же її це злило, адже від цієї опіки та відповідальності просто ні куди не дітися. Людські діти можуть просто взяти та поїхати, жити окремо, своїм життям, але тільки не вампіри. В них, як и у більшості нічних істот – всі тримаються клану. «Родина – понад усе!» твердили Іпполіті з самого дитинства. Іноді у ній прокидався бунтар і вона намагалася показати, що не дотримується цього судження. В такі моменти, коли у голові юної особи кружляв вир думок, вона забувала про те, що король Август має здатність читати думки. Хоча, король ніяк не реагував на думки своєї доньки адже списував це на підлітковий максималізм. Коли ти безсмертний, час плине інакше, тому у вампірів, котрі народжені такими, перші 30 років життя вважаються дитинством, а наступні 130 – підлітковим віком. Літі, до слова, усього 99 років, так що думка принцеси, її думки та бажання мало хто сприймає у всерйоз.
– Як тобі спалося на новому місті, люба? – м'яким, мелодичним голосом запитала мама, не відриваючись від чергової книги.
Власта, так звуть жінку, яка подарувала життя Іпполіті та її братам. Ластовиння у Власти трохи яскравіше, чим у її дочки, але руде волосся було таким самим, хоч і підстрижені трохи коротше за плечі. Бліда шкіра виділялася на фоні смарагдової сукні, а незвичайні, бронзові очі не спішно бігали по рядам на папері, пожовклому від часу.
– Добре, – дівчина знову відчула на собі погляд лілових батьківських очей.
Донька подивилася на нього точно таким же поглядом і показала язика, на що король ледве помітно посміхнувся, переключивши увагу на молодшого сина. Бастіан Асмунд Август Ульрих Мартелл сидів на стільці трохи вище, напроти матері. Хлопчик грався якимись фігурками, при чому булькотівши щось собі під ніс. Літа, та і усі навколо прекрасно бачили, що смерть старшого брата вплинула на нього, зробивши більш мовчазним. Хлопчику недавно виповнилось 8 років, але росте він швидко. Він підійняв руду голову і його лілові очі спрямувались на старшу сестру, а потім на батька, з яким той спілкувався телепатично. Даріус явно був душею цієї родини, з його гибеллю все померкло, стало так холодно та безпросвітно. Мати практично не відривається від книг, батько майже не подає ознак хоч якихсь емоцій, а Бастіан перестав балакати. Деколи, Літі хочеться просто закричати від цієї холодної безвиході. Хочеться змусити родину жити заново, але як вона може допомогти їм, якщо сама не у стані заснути через кошмари?
– Люба, будь ласкава, запроси свого кузена до вечері, – голос матері витягнув Іпполіту з роздумів.
Кивнув, рудоволоса піднялася та попрямувала до широких, мармурових сходів, прикрашених золотими розписами. Цей замок доволі старий, але, варто визнати, дуже гарній, неначе час обходить його стороною, не наважуючись зачепити. На другому поверсі Літа повернула праворуч, крокуючи вже по м'якому червоному килиму. Високі стелі загадково ховалися у повній темряві, навіть місячне світло, яке пробивалося у вікна – не зміг освітити їх. Від блідого світла шкіра вампіра здавалася ще більш білою, а у темряві світіння лілових очей ставало куди більш помітним, видаючи хижу натуру чого створіння. Це крило замку – одне із самих похмурих місць тут, не дивно, що кузен віддав перевагу йому, адже Габріель дуже театральна особистість. Опинившись у масивної дерев'яної двері, до вух дівчини долинув жіночій сміх, Літа скривилася. У коридорі витав їдкий запах крові, від якого ікла інстинктивно почали свербіти, а очі стали ще яскравішими. Взяв себе у руки, принцеса відкрила двері і зайшла у кімнату, застав картину, яку одразу ж захотілося забути. Кузен лежав на дівчині, ноги якої зімкнулися на його спині. В кімнаті стояв манливий аромат молодої крові, від якого Іпполіта облизнула губи.
– Габ, хіба тобі не казали більше не тягати твоїх смертним дам додому? Або ти просто чекаєш, коли тебе відшмагають за непослух? – вона піджала губи, намагаючись тримати свої інстинкти під контролем.
Це хлопчисько полюбляв грати зі смертними дівчатами, розводячи їх сценаріями з історій, де вампірів виставляють у жахливому світлі. Начебто саме важлива для них – це закохатися у смертного, згортати гори та спалювати міста на шляху к коханій. Сміх та й годі, наче безсмертним більше нічим зайнятися.
– Літа, а хіба я тобі не казав, що виховані дівчата повинні стукати? – не менш саркастично відповів принц, відірвавшись від своєї жертви, – Спи, солоденька.
Вампір натиснув на якусь точку на шиї дівчини, і та одразу ж засопіла. Блондин зліз з неї і ліг на спину, витираючи кров с губ. Габріель Лійон Мартелл був вісьма гарним, із цим сперечатися безглуздо. Літа не раз чула, що його називають одним з найгарніших панів за всю історію. Від нього багато хто був безтями, навіть Літа, але це було давно. Дитяча закоханість потроху переросла у підліткову ненависть, а зараз їй просто було усе одно. Мартелл був закоханий у іншого, про це знали усі, але розсудливо помовкували. Мабуть, саме коли принцеса зрозуміла, що Габріель вже віддав своє серце Даріусу – вона обізлилася на нього. Особливо враховуючи, що наслідний принц бачив у Габі тільки брата та друга. Із покійним вони були не тільки кузенами, але і найкращими друзями. Лита бачила, що Габріель тужить з усіма, хоча і не хоче цього показувати. Як і усі у цій родині. Смішно. Хлопець був високим, худорлявим, але не позбавленим рельєфу м'язів, мав неприпустимо гарне обличчя азіатської зовнішності, попелясте волосся та лілові очі Мартеллів. Габріель піднявся з ліжка і підійшов до своєї кузини, оглядаючи з ніг до голови, що змусило Літу скривитися.
– Ти повинна шанобливе ставитися до мене, кузино. Адже це Я можу ТЕБЕ відшмагати, – одним різким рухом хлопець притиснув її до двері.
Він ткнувся носом у її шию та провів їм віще, зачапаючи тонку шкіру губами. Дівчина піджала губи, намагаючись не видати істинних думок та почуттів. Вона відпустила і розлюбила, але ледве вловимий дотик губ до її шиї зводив нанівець всі старання. Головою вона розуміла, що він робить все це через величезну шкідливість та бажання спровокувати, але серце стиснулося з такою силою... Всередині почала зароджуватись злість, як він сміє так гратися з нею?!
– Приєднуйся до нас, буде весело, – єхидно прошепотів він, чекаючи на реакцію.
Від пропозиції приєднатися гнів всередині вампірші ніби досяг свого апогею. Чоловічі руки стиснули талію сильніше, а хижий погляд з задоволенням очікував на реакцію. Габ зарозуміла та самозакохана особистість, да що вже гріха таїти – як і кожен вампір. Літа та Габріель вже давно перестали бути один для одного близькими істотами, як це часто буває у період дорослішання. У останні десятиліття кузен подорожував по світу, лише іноді з'являючись у домі дядька. Покійний Даріус складав компанію кузену, але з'являвся удома куди частіше, не наважуючись злити батьків. Роль бунтівного сина благородно взяв на себе Габріель, при цьому не забувався нагадувати Августу, що той йому не батько, а усього лиш дядько. Зараз Габріель повернувся через смерть свого улюбленого кузена, а його поведінка стала ще гіршою, ніж була раніше. Важко втрачати близьких і кожен справляється із втратою по–своєму, але Літа не дозволить зриватися на собі. Дівчина схватила кузена за руку, і притиснула того обличчям до двері, міцно тримаючи його зап'ясток. І ось вже він стоїть притиснутий до двері, а дівчина давить своєю рукою йому на горлянку, але на її обличчі не було той усмішки, якою обдарував її Габріель. Іпполіта знала, якщо Мартелл захоче – легко дасть їй відсіч. Габ старший та сильніший, але кузен не виривався, так що Літа вирішила користуватися ситуацією на повну.
– А тепер слухай сюди – ми усі пригнічені та горюємо за Даріусом, але не смій зривати свою біль та гнів на нас. Я більше не дитина і не дозволю якомусь вискочці тріпати нерви ні мені, ні батькам, – дівчина відпустила хлопця, – Зараз не час для сварок та суперечок. Одягайся та спускайся, наказ батька.
Для більшої переконливості згадавши короля, вона покинула покої кузена. Габріель дивився у слід рудої, напускна посмішка зійшла з обличчя. Він був огидний для усіх, навіть сестричці, яка колись бігала за ним хвостиком. Хоча, більше всього він був огидним самому собі.
Літа здивувалася тому, що він дозволив їй так схватити його, особливо враховуючи, що кузен кули сильніший фізично. У голові знову засіли його лілові очі, смішно, адже колір в них фамільний, але сам візерунок різний, індивідуальний. Можливо, очі першої закоханості завжди будуть особливими?
У кожній королівській родині вампірів є свої особливі риси: у Мартеллів – це золоте волосся і лілові очі, а ось у Міронів, роду, до якого належить мати сімейства – мідно–руде волосся та бронзові очі. У королівських сім'ях прийнято, щоб нащадки роду – тобто старші син і дочка одружувалися між собою, але бабуся Сасса, мати батька та дядька Літи, не встигла народити дочку, померши після пологів. На королі Августі ця традиція перервалася. Рід Мірон також перервав цю традицію, адже королева Кенна змогла народити лише одну доньку, після чого померла. Із заміжжям Власти, рід Мірон повинен буде очолити Бастіан, змінюючи діда, котрий навідріз відмовився знову одружуватися. Домовитися об одруженні Августа і Власти змогли доволі швидко, враховуючи той факт, що ці двоє довгі роки кохали один одного. Літі здавалося, що це вражаюче, як її батькам пощастило. А ось дядько, батько Габріеля, був, скажемо так, схильний більш до чоловіків, але заради продовження роду – одружився на єдиній принцесі Азії. Від союзу з цією жінкою і появився дорогий кузен. Батьки Габріеля загинули, коли той був ще зовсім малий, так що батько Літи виховував хлопчика, як рідного сина.
І ось, уся родина за столом, батько, мати, молодший брат та кузен, але ніхто не посмів порушити гнітючу тишу. Дівчина дивилася на свій келих, наповнений червоною речовиною і, взяв його у руку, відпила трохи, відчув, як кров стікає по горлу. Літа ніколи не пила нічого, окрім донорської крові. Вона не знає, як це, встромлятися іклами в м'яку плоть та пити ще гарячу, свіжу кров. Да і з території замку її випускали лише один раз, при втечі, так що з людьми принцеса теж ніколи не контактувала. Хіба що, бачила подружок Габріеля, але ніколи не підходила близько.
– Тіан, нуж бо. Я розумію, що вона холодна, але кров швидко остигає, не гріти ж її кожен раз, – мати все намагалася змусити молодшого сина підкріпитися.
Хлопчик лише зневажливо відсував склянку, навіть не дивлячись на матір. Родини Мартелл та Мірон вже майже століття офіційно не полюють на людей і намагаються прищепити ці погляди не тільки своїм підлеглим, але й іншим королівським сім'ям. Деякі великі доми навіть заснували свій банк крові, у якому усі вампіри можуть отримати необхідне у необхідних кількостях. Королівські сім'ї піклуються про те, щоб вампіри залишалися у тіні, і подібні заходи допомагають цьому. На бокалі крові можна прожити один день, але Габ часто висловлює свою думку про те, що це не життя, а виживання. Тих, хто приваблює занадто багато уваги полюванням на людей та не замітає свої сліди – карають смертю. Тих, хто нехтує безпекою виду, завжди чекає плата за свою халатність і не важливо, буде це королівська родина чи мисливці. Кузен Іпполіти називає свої витівки «розвагою». Він знаходить смертних дівчат та хлопців, влаштовує для них спектакль, крає з ними, а коли набридає – змінює іграшку. Блондин прокрутив у руках келих, з відразою дивлячись на начищений до блиску кришталь, Літа ж опустила очі на свій. Вона вже почала думати, що ця вечеря так і закінчиться – нудно та сумно, але двері у зал відчинились, впускаючи до приміщення новий, невідомий аромат. Батьки сімейства опинилися перед столом. Мати дала наказ служницям вивести Бастіана, Габріель ж ліниво піднявся та підійшов до короля. Принцеса підійнялася і підійшла до матері, але жінка, натягнута як струна – дивилася перед собою. Жінка ніби інстинктивно намагалася вберегти доньку від чогось, або когось.
– Вітаю, ваші великості та високості. Моє ім'я Нікон, а це мій брат Доріан, – промовив чоловік, який стояв ліворуч.
Обидва молодих хлопців були дуже гарні – високі, темноволосі, правда Нікон був трохи крупнішим за свого брата, він вселяв якійсь побоювання і повагу одним видом. Доріан ж виглядав трохи більш витончено, але пряма, розправлена постава та гордий погляд також викликали побоювання. Обидва брати мали дуже гарні, небесно блакитні очі, схоже, також сімейна риса. Також варто було помітити, що самі брати виявилися дуже схожі один на одного, але в Нікона проглядалося пасмо білого волосся, яке здавалося деякою особливістю.
– Ми сини Елайджі Монбарна, альфи клану Монбарн, – продовжував говорити Нікон, – Ваш підданий, який і без того був у розшуку, заявився на нашу територію та напав на чергових. Двоє наших вовків загинули, і ми вимагаємо правосуддя, – чоловік повернувся до своїх підлеглих і кивнув.
Решта чоловіків вивалили вміст мішка. Звідти випав у кайданах, він був весь у крові та трясся. Тепер заговорив Доріан, який схопив вампіра за волосся і кинув до ніг короля.
– Що ви за король, якщо не можете тримати своїх підданих у узді та карати вчасно? – хлопець з ворожістю оглядав главу сімейства.
Нікон піджав губи. Принцесі здалося, що йому не дуже сподобалася зухвалість брата в відношенні до вампіра, але він промовчав.
Іпполіта не розуміла, як батько може терпіти таку неповагу, особливо зі сторони непроханих гостів, але, схоже, тільки її одну бентежив цей показний спокій Августа. Її не залишало почуття, що будь Даріус живий – він би точно заступився за тата, а раз тепер вона замість його...
– А ваші піддані підкорюються вам усі до одного? – не стримав обурення, озвучила дівчина.
Вона визирнула з–за матері, на що король Август невдоволено глянув на свою доньку. На лицях братів з'явилося здивування, а мати знову закрила своє чадо собою. Іпполіта прибрала її руку, виходячи з–за матері та рівняючись із батьком.
– Іпполіта, прояви повагу до гостей, – спокійним, але суворим тоном приказав король, знову підійняв погляд на чоловіка.
Очі Доріана пожовтіли, стали звіриними, відкрив істинну сутність вовка, але в наступну мить прийняли нормальний вид. Лікани, ось хто завітав до обителі королівської родини.
– Ні, чого ви, нехай говорить, – Доріан підійшов до принцеси, поправляючи шкіряну куртку.
Він виявився куди вищім, ніж здалося спочатку, особливо порівняно з самою принцесою.
– По–перше, ви себе в край зневажливо, По– друге, чоловік, якому ви грубіяните – король. Так, мій батько вам не король, але все ж це недипломатично, та, повторююсь, зневажливо. На місці короля Августа – я би вже викинула вас із замку, – закінчила рудоволоса.
На обличчі Доріана знову з'явилася посмішка, а ось лице Нікона стало більш серйознішим. Схоже, слова Іпполіти підтвердили його побоювання про те, що вони з братом дійсно почали не з тої ноти.
– Ви праві, принцесо. Просимо нас вибачити, але загинули наші друзі, можна сказати брати. Невже ви були б спокійні, поки винуватого не покарають? Да і цей вампір натворив багато справ, так що вибачте за наш зрив, – Нікон відтягнув свого брата від дівчини.
Тепер же обидва дивилися на короля та королеву вампірів.
– Також ми чули, що ви втратили старшого сина, приносимо свої співчуття, – знову заговорив Нікон, – Але правосуддя повинно відбутися сьогодні. Щоб уникнути політичної ворожості, ми просимо стратити винуватця за вашими законами.
– Я розумію, але вирок буде виконано на світанку, – холодним тоном відповів король, оглядаючи вампіра, який трясся у його ніг.
У залі прямо таки відчувалася взаємна неприязнь, а Літа навіть не могла, що зараз, у цей просунутий час, вампіри та перевертні продовжують ворогувати. Нехай раніше, у пору середньовічної жорстокості та дикості, але зараз, у 21–му столітті...
– Прошу, можете залишитися погостити у нашому замку та особисто переконатися, що злочинець буде покараний, – гостинно посміхаючись, запропонувала Власта, на що батько стиснув кулаки, але нічого не відповів, – Наші слуги проведуть вас та ваших людей до опочивальнь, – королева продовжувало добродушно посміхатися.
Її величність завжди намагається здаватись надзвичайно приємною особистістю, та що ж тут сказати, окрім того, що їй це вдається. Мама, на відміну від батька, завжди являлася більш далекозорою особистістю. Перевертні пішли слідом за слугами, Іпполіта також збиралася піти у свої покої, але її різко схопили за ногу. Мокра, ліпка і холодна рука мертвою хваткою вчепилася у щиколотку, від чого стало не просто огидно, але і якось страшно.
– Будь ласка, помилуйте. Я нічого не міг зробити! Вони заслужили, вони винні! – несамовито кричав вампір.
Його темне волосся прилипало до чола, а очі, повні горя та безумства, говорили своїм видом, що розум цього вампіра зараз не тут. Його очі здалися Іпполіті смутно знайомими, але суміш запахів та грязі не давали можливості впізнати чоловіка. Полоненого швидко відірвали від ніг королівської особи, але дівчина продовжила стояти у ступорі, спостерігаючи, як безумця витягла варта.
***
Все, що відбувалося, було дивним. Ці дивні перевертні, котрі вимагали стратити вампіра, батько, котрий, схоже, не дуже хотів це робити. Очі чоловіка, які не давали Мартелл спокою. Вона точно бачила їх раніше, але хто ж це? Сказати, що Літа не розуміла того, що коється – нічого не сказати. Мати запропонувала гостям повечеряти, і поки слуги готували, двоє братів сиділи за столом з королівською родиною та вели бесіду з королем. Їхні люди пішли вечеряти на кухню, даючи вищому суспільству провести світську бесіду.
– І чому ж цей вампір напав на вашу зграю? Поодинці, та ще і вбив пару ваших службовців? Невже перевертні стали настільки слабкими? – на обличчі Августа з'явилася єхидна посмішка, котра тут же зникла, коли мати наступила йому на ногу під столом.
Дівчина часто бачила, як Власта стримує пориви Августа, наче деякий фільтр мови та вчинків, котрого не було в тата. Перевертні явно були задіти словами короля, що можна було зрозуміти по тому, як Нікон стиснув свої у кулаки, а вилиці Доріана зрадницьки виділилися від того, як сильно той стиснув зуби. Габріель спостерігав за цим, як за якоюсь виставою, котра забавляла його з кожною хвилиною все більше. Іпполіта не розуміла, чому він має таке задоволення від цього. Дівчина підняла очі на маму, котру, схоже, не дуже хвилювало те, що відбувається, але жінка час від часу підіймала очі на свого чоловіка, аби той не сказав лишнього. Незабаром слуги принесли вечерю гостям, котрі були здивованні побачити у вампірському лігву людську їжу.
– Ви не відповіли на питання мого дядька, – підколов перевертнів Габ, нахилив голову у бік та відпиваючи кров з кришталевого бокалу.
Брати практично водночас повернули голови, і Літа була впевнена, що у думках вони вже уявили, як перегризуть горлянки чоловікам родини Мартелл.
– Справа у тому, що цей вампір був у розшуку, до того ж скоїв не один злочин та гадаю, що це те, що ми розповімо вашому королю лише у розмові віч–на–віч, – діловито перевів тему Нікон.
Доріан промовчав, вважаючи за краще зайнятися їжею. Він поклав до рота шматочок м'яса, запивши його вином. Поправивши золотисте волосся, тато подивився на племінника, а потім на перевертнів. Літа розуміла, що він вже все знає, що король вже достатньо порився в головах у незваних гостів. У вампірів є така річ, як особливий дар. Він проявляється не у всіх вампірів, та на його появу ніяк не впливає чистота крові, як і те, народжений суб'єкт вампіром чи звернений. Король Август та принц Бастіан мають однакову здатність – читання думок. Дуже рідкісну здатність отримав Габріель, він може обертатися у різних тварин, хоча його улюблене – це полярна сова. А Літа... Їй нічого не дісталося, як і матері із старшим братом. Та й якщо бути чесним, не сказати, що юну принцесу це засмучувало. Іпполіта доволі байдужа до багатьох речей, так що турбуватися через відсутність дару – точно не для неї.
Спілкування між присутніми стало вкрай натягнутим, здавалося, неначе повітря розжарилося до краю і варто лише кинути сірник – увесь замок злетить у повітря. Всі замовкли, ніхто не наважився продовжити розмову. Іпполіта опустила очі на свої руки, без найменшої цікавості до того, що відбувається. Але незабаром, розмова на підвищених тонах почалася знову. Кожен із чоловіків, що сиділи за столом, намагалися виділитися, красуючись красномовством та дотепністю. Іпполіта прикрила очі, прислуховуючись до кожного шереху, лише б переключитися та випасти з цієї «бесіди». На вулиці, схоже, розпочався дощ. Одинокі краплі розбивалися об замок та землю, але потім їх стало більше, неначе інші крапельки також вирішили скоїти елегантне самогубство у холодному місячному сяєві. Перед очима вампірша уявляла кожен шурхіт та шум з вулиці, як ці каплі падають у лужу, зливаючись воєдино, чи як розбиваються о жовті листя, змушуючи ті раз за разом здригатися. Звук дощу перервав лункий стукіт підборів. Кроки чулися все голосніше, і принцеса машинально повернула голову у сторону звуку. Керуюча прислугою, поспішним кроком прямувала до короля, але чоловік підняв руку. Рагна зупинилася, покірно опустивши голову. Август піднявся з–за столу, а разом з ним і всі інші.
– Гадаю, наші гості вже підкріпилися та можна обговорити справи. Панове Нікон та Доріан, прошу, йдіть за мною, – король відсунув стілець убік та вийшов з–за столу, – Габріель, проконтролюй, щоб злочинця накормили, але не перестаралися. Проблеми нам ні до чого. Іпполіта, краще сьогодні відпочинь у своїх покоях, заняття перенесемо на завтра.
Чоловік попрямував до сходів разом з гостями, а Габріель лише кивнув. Коли старші покинули зал, Літа пішла слідом за братом. Хлопець зупинися та звернувся до своєї кузини:
– Якого дідька ти ув'язалася за мною? Дядько наказав тобі йти до своєї кімнати, – кузен обернувся та схрестив руки на грудях.
– Я хочу піти з тобою. До того ж, слова тата звучали як рекомендація, а не як наказ, – дівчина прибрала руки за спину, випрямляючись.
– А ти питати дозволу не вмієш? Можливо, я не хочу брати тебе з собою.
Іпполіта підняла голову віще, намагаючись показати цим, що така горда та важлива особа як вона – просто не може опуститися до того, щоб просити дозволу. Габріель встав у точно так ж позу, перекривляючи кузину.
– Ну що ж, я не маю права сперечатися з наслідною принцесою, – хлопець поклонився та пропустив сестру вперед.
Іпполіта гордівливо йшла спереду, але у дверей на кухню зупинилася. Запах перевертнів мішався з запахом їжі. Безліч незнайомих ароматів визвали у принцеси неясні почуття, чи то відразу, чи то дитячий інтерес. Габ обійшов сестру та відчинив двері, пропускаючи дівчину вперед. Слуги одразу ж склонилися у поклоні перед членами королівської родини, неначе вони й не займалися нічим важливим. Перевертні, що сиділи за столом, навіть не зволили піднятися, а просто продовжували трапезу. Габ змахнув рукою, та всі продовжили свою роботу.
– Покличте Рагну, Мені дуже цікаво, що ж такого трапилося, що вона посміла перервати вечерю, – племінник короля сів на стілець.
І без того розгубленні дівчата почали перегукуватися. Бідолашки губилися у всіх продуктах та спробах готувати звичайну їжу, але судячи з того, з яким апетитом вовки уплітали частування – слуги королівської сім'ї не вдарили обличчям у грязюку.
– Ваша високість, ви кликали мене? – вампірша опинилась перед принцом та принцесою.
Жінка вклонилась, після чого випрямилася та склала руки за спиною.
– Рагна, люба, ти просвітиш, чому мене змусили займатися вашою роботою? Може мені поспілкуватися с дядьком, щоб і платню мені платити почали? – принц відкинувся на спинку стільця.
Іпполіта уважно спостерігала за жінкою, обличчя якої не було ніяких емоцій. Слова Габріеля точно не лякали Рагну.
– Габріель, я служила вашому дядьку задовго до того, як ви з'явилися на світ та впевнена у своєму положенні. Ви можете залякувати новеньких, але вже точно не мене, яка вам пелюшки міняла, – жінка гордо дивилася на принца.
Чоловічий, гучний та басистий сміх роздався по усій кухні. Перевертні охоче сміялися завдяки колючій відповіді зі сторони жінки. Літа також ледве стримала сміх, видихаючи його у кулак. Габ різко підійнявся зі стільця, явно ображений ні стільки подібними словами від обслуги, як сміхом чужаків.
– Твоє щастя, що ти зростила нас, Рагна, – Мартелл зжав кулаки, а на його обличчі засмикалися жувальні м'язи.
– Габріель, фру Рагна була нашою нянею, прояви повагу, – Літа поклала руку на передпліччя кузена, але той нервово скинув з себе долоню.
– Плювати. Ти не відповіла на моє питання, – хлопець схрестив руки на грудях, а лілові очі все так само оглядали Рагну с зневагою.
Суровий північний погляд сірих очей давав зрозуміти, що жінка, яка у минулому житті була відважною войовницею – не дозволить якомусь розпещеному хлопчиську так поводити себе з нею.
– Пан Логан не дає нікому підійти. Говорить, що буде балакати лише з королем, – жінка вказала рукою на відра з водою, – Жанна та Ірма просто хотіли його вимити, адже вид у нього кепський.
– Зрозуміло, так це Логан... Я то думаю, кого він мені нагадує. Жанна, Ірма, беріть відра і повертайтеся. Ми з Літою підемо з вами, можливо, нам вдасться його прийти до тями, – принц опустив очі на піднос з наполовину порожнім пакетом крові та взяв його у руки, – Ну, чого чекаєте?
Габ пішов вперед, попередньо обдарувавши перевертнів зневажливим поглядом. Іпполіта, яка увесь цей час з захопленням спостерігала за виховним процесом її кузена – вийшла слідом. Дівчина не спішно йшла за служницями та братом, роздивляючись новий дім. Логан? Його ім'я було знайомим, але воно не заціпилося ні за один образ у її голові.
– Літа, жвавіше. Ми зістаримося, поки витаєш у хмарах, – хлопець похапцем помахав рукою і ввійшов у дверний отвір, оповитий темрявою.
– Ти вже сивий, куди гірше, – дівчина пішла слідом.
На її слова роздалося незадоволене цокання язиком, яке луною відбилося від холодних стін підземелля. В обличчя вампіру вдарило вологе повітря та запах вогкості. Іпполіта скривилася, оглядаючись навколо. Тьмяне освітлення фарбувало підземелля жовтим кольором, від чого становилося ще огидніше.
– Ваші високості, – охоронці підійнялися зі своїх місць і ввічливо вклонилися кожному, хто прийшов.
– Відчиніть двері, – не церемонячись наказав Габ.
Чоловік слухняно взяв ключі, відчиняючи одну з камер.
– Здається, я просив запросити Його Величність, а не вас, поважаємий принце, – з кута пролунав хриплий голос.
Вампір, прикований до стіни, не підіймав голови, даючи зрозуміти, що йому нецікава персона Габріеля.
– Ох, скільки років пройшло, а ти такий же зарозумілий, – Мартелл поклав на койку пакет з кров'ю, а сам повільно підійшов до чоловіка, не відривавши очей від полоненого. Це був погляд хижака, готового зараз показати свою перевагу. Габ схопив чоловіка за волосся та підняв його голову, заглядаючи у очі.
– Гадаєш, що твоє слово чогось варте? Чи не самонадіяно з твоєї сторони? Август більше тобі не благоволить, – принц з посмішкою спостерігав за виразом обличчя полоненого, але посмішка змінилася невдоволенням.
Схоже, байдужість цього чоловіка зачіпала його.
– Тобі обов'язково потрібно усім показувати своє «Я»? – дівчина підійшла ближче, протягуючи руку до брата.
– Та чого тобі постійно треба? В'язалася – так стули пельку та не заважай, – прошипів Габріель, підіймаючи злий погляд на Літу.
Вона зробила крок назад, опускаючи руку. Мабуть, їм з Габріелем не судилося мати нормальні відносини. Літа не розуміла, чому їй було так образливо від цих слів та так боляче від цієї думки. Мартелл відпустив голову полоненого та повернувся до Літи. Його погляд розгублено метався з боку на бік, намагаючись не затриматися на рудоволосій.
– Літо, я...
Дівчина підійняла руку, давши зрозуміти, що не хоче слухати кузена.
– Ти просто розпещений хлопчисько, котрому лише б покрасуватися своєю силою та дотепністю. Сильним та розумним не треба нічого доводити, – чистокровна схрестила долоні за спиною та відвернула голову у сторону полоненого.
Він посміхався. Його усмішка не була злою чи єхидною, скоріше теплою та приємною. Обличчя Логана так само не вдавалося розгледити через прилиплого до нього пасом волосся, вперемішку з кров'ю, але від цієї усмішки не віяло нічим поганим.
– А принцеса гостра на язика, – чоловік підняв голову і дівчині відкрилися його зелені очі, – Ваша королівська високість, чи не вважатимете за зухвалість, якщо я попрошу вас вмити моє лице? – чоловік не відривав погляду від Іпполіти.
Це прохання прозвучало так дивно, так смішно та дуже зухвало.
– Та як ви смієте прохати про таке у наслідної принцеси? – в ній закипали різні емоції, але відраза взяла гору.
Його брудний одяг увесь просочився кров'ю вовків, був подраний і буквально походив на ганчірки для підлоги.
– Я все одно скоро помру, а якщо ви виконаєте моє прохання – ця послуга ця послуга зігріє мою приречену душу, – чоловік м'яко посміхнувся, намагаючись показати, що в його проханні немає ніякого неповажливого підтексту, – Даю слово, що взамін стану покірним і більше не доставлю проблем, – він смикнув руками, показово брязкаючи ланцюгами.
– Моя сестра ніколи не стане бруднити руки об такого, як ти.
– Подайте відра та рушники, – принцеса підійшла до полоненого та присіла перед ним.
– Що? Літа, мати твою, ти точно мені на з... – але Габу не судилося закінчити думку, адже злий погляд сестри змусив його одразу замовкнути.
– Грець з ним. Роби що хочеш, – Габріель байдуже махнув рукою і присів на койку, гидливо оглядаючи темницю.
– Капризне дитя, – пробубнила собі під ніс Іпполіта, занурюючи рушник в воду.
Вона обережно провела вологою матерією по обличчю вампіра, але засохла кров не піддалася. Рудоволоса натиснула трохи сильніше, і корочка піддалася, вже слухняно слідуючи за рушником. Вона пару хвилин десять намагалася відтерти шкіру, коли ж це вдалося – перед її очима був не брудний та страшний чоловік, а молодий, гарний юнак. Вона згадала його. Цей хлопчак рідко попадався їй на очі, так як батько довіряв йому свої самі важливіші справи і тому його доволі часто не було у замку. Логан, точно... Інколи, він читав їй книги, коли вона була малою, часто привозив диковинні сувеніри та іграшки. Як вона могла забути його? Голос вампіра став нижче та глибше, але його юне обличчя залишилося таким самим. Хлопець відкрив очі і подивився на Літу, на його вустах з'явилася сумна посмішка.
– Вам варто частіше вмиватися, – Літа посміхнулася старому знайомому та опустила рушник в воду.
Служниці одразу ж протерли руки принцеси, але Літа не могла відірвати очей від Логана.
– «Вродливий, дуже вродливий».
Принцеса та полонений дивилися в очі один одному, неначе довкола не було більше нікого. Було трохи соромно за те, що вона не впізнала Логана, праву руку батька, але дівчина продовжувала тримати лице.
– Яка живописна картина – принцеса вмиває полоненого, – Літа обернулася до дверей.
У проході стояв король Август, котрий невдоволено оглянув спершу Габріеля, а потім Літу та полоненого. Чоловік махнув рукою, усі слуги покинули темницю.
– Дядько, вона просто виповнила прохання Логана. Від обіцяв з це вести себе тихо та не доставляти проблем, – Габріель схилив голову перед королем.
Чоловік знов підійняв руку, змушуючи племінника замовкнути.
– Моєї доньки взагалі тут бути не повинно, це було завдання для тебе, Габріель, – чоловік опустив очі на юного вампіра.
Усі присутні, да й не тільки, прекрасно знають цей погляд лілових очей. Він збирався відчитати племінника при всіх, аби той думав надалі над своїми вчинками, але зглянувся, прогнав обслугу.
– Тато, Габріель не винен. Я сама ув'язалася за кузеном, до того ж ти не казав, що мені неможна сюди. Якщо хочеш когось покарати – покарай мене, – дівчина схилила голову перед батьком.
Чоловік тяжко зітхнув та потер пальцями перенісся.
– Так, ти права. Я не чітко сформував мій наказ, і ти вирішила, що можеш зробити по–іншому. Я радий, що ти вступилася за брата та визнала свій вчинок, – чоловік продовжував потирати перенісся, обдумуючи слова дочки.
Габріель хотів втрутитися, йому не подобалася думка, що дівчисько вступилася за нього та бере всю провину на себе. Варто було йому зробити крок уперед: суворі погляди дядька та кузини змусили його знову опустити голову та мовчати.
– Прошу пробачення, що перебиваю, – голос полоненого роздався так несподівано, принцеса навіть забула, де вони зібралися, – але Його величність, я вимагаю «Суду Сімох». Моя справа не така проста, як здається, і ви знаєте про це. Моє святе право – вимагати суду, в надії врятувати себе, – юнак викладав свою промову дуже обережно, але це не скривало вимогливого тону.
– Твій злочин жахливий і я повинен був стратити тебе без розгляду. Ти навмисно просиш про суд, щоб відтягнути свою смерть? По нашим законам я не маю права відмовити тобі у цьому, але знай, – Август підійшов ближче до Логана, його велика тінь щільно накрила винного собою, – Коли прийде час – я особисто позбавлю тебе життя.
Зелені очі полоненого уперше загорілися якоюсь емоцією, але, перш ніж Літа змогла її відрізнити – вампір опусти голову. Король повернувся до доньки та племінника.
– Що ж, раз тобі так подобається Логан – тепер ти будеш відповідальна за нього на час суду, – король прибрав руки за спину та розправив плечі.
Іпполіта підняла очі на тата, у подиві оглянувши суворе обличчя чоловіка.
– Але це робота для слуг, – рудоволоса невдоволено випрямила спину та прибрала руки за спину, скопіювавши позу батька.
– Ти – майбутня королева та повинна вміти нести відповідальність. Згоден, сьогоднішній вчинок – дрібниця, на яку раніше я б не звернув уваги, але ти повинна засвоїти одну істину. Коли ти маєш таке високе положення – навіть суща дрібниця може вилитися у жахливі наслідки, – Август протягнув руку до обличчя доньки і ніжно провів долонею по її щоці, – Не гнівайся на мене. Тягар спадкоємця перейшов до тебе, ти повинна стати достойною заміною Даріусу.
Але Іпполіта продовжила зло та холодно дивитися на батька. Заміна. Так, вона стала просто заміною улюбленому сину. Чоловік подивився на племінника.
– Відведи сестру в її покої і можеш бути вільний. А ви двоє, – він обернувся у сторону дверного отвору, звертаючись до служниць, – Вимийте ув'язненого та змініть йому одяг. Сморід нестерпний.
Август покинув темницю, не бажаючи затримуватись і на секунду. Іпполіта та Габріель попрямували слідом за королем.
– Навіщо втрутилася? – пробубнив принц, невдоволено свердлячи сестру поглядом.
– Тобі не здається дивним, що тато так просто погодився на прохання про «Суд Сімох»? Цей суд призначений тільки для самих особливих випадків, так чого ж такого скоїв цей вампір, щоб турбувати інших королів? – принцеса проігнорувала питання брата, зараз її голову займали інші питання.
– Мені здається, що краще не пхати в це ніс, – принц провів рукою по волоссю.
Йому також здавалося це дивним, але внутрішній голос, буквально, кричав, що краще не лізти. А ось внутрішній голос Іпполіти, навпаки, підбивав її дізнатися побільше про цю ситуацію и про самого злочинця. Вона не могла зрозуміти, що ж такого міг накоїти такий милий юнак. А чи насправді від так безневинний чи це просто маска? Єдине, що принцеса могла зрозуміти доволі чітко – це те, що в цьому світі немає нічого однозначного та немає такої ситуації, котра б впливала на всіх однаково. За цими роздумами Літа не помітила, як вони дійшли до її покоїв.
– Іпполіто, тобі доручили придивлятися за полоненим, а не вивідувати всю інформацію, намагаючись розібратися у всьому. Послухай доброї поради – не провокуй дядька. Я гадаю, ні, я відчуваю, що це те діло, у яке краще не лізти. Угомони свою цікавість та сиди на дупі рівно, – Габріель не дочекався відповіді та скрився із виду.
– Ще б тобі мене вчити, – невдоволено пробубніла Літа та показала язика у сторону, куди пішов кузен.