Глава 20: Порожнеча

Наступного дня Люда прокинулась із важким відчуттям порожнечі в середині. Голова боліла від похмілля, в животі було порожньо, а її тіло відчувало себе чужим. Вона лягала на ліжку, як і вчора, але відчуття вже було іншим — ніби все, що було важливим, зникло без сліду.

Люда не піднімала голову, лежала, втупившись у стелю. Всі ці звуки, що її оточували — кроки, шум на вулиці, телефонні дзвінки — все це ставало частиною фону, який вона просто не чула. Вона не могла пояснити, чому все так. Чому все, що колись було важливим, зараз не має значення.

Вона не хотіла вставати, не хотіла рухатись. Навіть думки не приносили полегшення — лише ще більше заплутувалися в безкінечній порожнечі. Вчорашній вечір здавався далеким, немов це було не з нею. Вона не могла повернутись до того стану, коли була просто Людою, яку хтось міг любити або навіть ненавидіти. Тепер вона була просто тінню.

Телефон на тумбочці засвітився, і Люда глянула на екран. Це була Віка. Вона не відповіла. Вона не знала, що сказати. Вона не мала бажання пояснювати або виправдовуватися.

— Чого я взагалі чекаю? — тихо прошептала вона собі під носа. — Чого я чекаю від цього світу, якщо сама не знаю, чого хочу?

Люда перевернулась на бік і подивилася на годинник. Минуло лише кілька годин з того моменту, як вона прокинулась, але її день уже був порожнім. Вона прокинулась, щоб залишитись у тому самому місці, де нічого не зміниться.

Всі ці слова про боротьбу, про те, що треба йти вперед, — вони не мали сенсу. Як можна боротися, коли не розумієш, чому взагалі варто це робити?

І так вона просто лежала, мовчки, чекаючи на момент, коли знову зможе розвіяти цю порожнечу хоча б на кілька хвилин.