Ворони

База "Апокаліпсис". В один з кабінетів зайшла рудоволоса дівчина в червоних окулярах.

«Дівчина»: Батьку. Зупинись. Досить вбивати людей. Я розумію твій стан і твою мрію, але ж так не можна. Ти як лідер зупини свої операції. Ти робиш дуже важко виправні злочини. Твої експерименти на людях антигуманні.

«Лідер»: сонце. Ти ж знаєш це все для великої мети. Я зроблю так щоб у світі ніколи не було війн. Хіба це не велика мета?

«Дівчина»: ні. Бо ти хочеш зупинити війни влаштувавши тиранію, вибивши багатьох людей, та будеш вбивати тих хто не згоден з твоїми поглядами. Батьку це не нормально.

В кабінет увійшов чоловік в чорному довгому плащі який нагадував вбрання екзорциста.

«Чоловік»: не слухай її мій друже. Вона твоя донька, але її хамство до тебе дуже не правильне. Ти маєш велику мету, і разом ми її досягнемо. А твоя донька просто не розуміє її. Не хочу такі жахливі речі казати, але можливо вона навіть проти миру у світі, який ми зробимо для людей.

«Дівчина»: забирайся звідси. Ти зараз взагалі зайвий в цій розмові.

«Лідер»: Барбара стій. Я розумію тебе, однак.

Не договоривши Барбара перебила його.

«Барбара»: однак що!? Ти просто будеш вбивати всіх хто не поділяє твою думку? Тоді чим ти не вчиняєш геноцид або війну?

«Чоловік»: жах. Я думаю мій пане вам час зайнятися вихованням вашої доньки. Таке хамство до батька, перебивати кричати так ще й показувати дорослому. Не правильно це все.

«Барбара»: та хто ти взагалі такий, щоб вчити мого батька як виховувати дітей. Ти бездушний вбивця.

«Лідер»: Барбаро...

«Барбара»: взагалі навіщо ти сюди прийшов. Ти тут зайвий.

«Чоловік»: О... ти помиляєшся. Як заступник лідера я маю відстоювати його інтереси. А ти ці інтереси хочеш відкинути, у твого батька. Задумайся чи хороша ти донька. Я впевнений сам Бог сказав йому що він обраний зробити мир на всій землі.

«Барбара»: який ще Бог. Я всього лише хочу...

«Лідер»: Барбаро.

Дівчина була перебита батьком. Злий вираз обличчя плавно перейшов в збентежений.

«Барбара»: батьку.

«Лідер»: йди у свою кімнату.

«Барбара»: Але. Я хочу допомогти.

«Лідер»: ніяких але. В кімнату. Ти мене засмучуєш.

В очах дівчини можна було побачити як навертаються сльози. Вона хутко вибігла з кабінету так наче не хотіла, щоб батько побачив як вона плаче.

«Лідер»: мені здається я поступив занадто жорстоко з нею.

«Чоловік»: ні друже. Іноді потрібно побути жорстоким зі своїм дитям. Як-не-як місце вона має своє знати.

«Лідер»: я ще ніколи не кричав на неї. Я з Жанною любили її та оберігали.

«Чоловік»: і до чого це все привело? Вона вас зневажає, кричить на вас. Так це лише пів біди, подивіться що вона про вас пише.

З під чорного плаща схожого чимось на плащ священника він витяг блокнот з надписом "Щоденник"

«Лідер»: це її щоденник? Я не можу це прочитати. Це ж її особисте.

«Чоловік»: ні ви якраз змушені це прочитати та дізнатися що вона про вас думає. Вам зачитати?

«Лідер»: це не правильно з моєї сторони, однак якщо вже на це пішло, я не знаю. Все це не правильно.

«Чоловік»: кхм зачитую:"дорогий щоденник, мій батько егоїст якого ще треба знайти. Він справді думає що зможе захопити світ. Втрата мами дуже його ранила, але це нічого не міняє вій як був ідіотом, так і лишився". Як тобі?

«Лідер»: Я не вірю що це вона писала. Я ж не хочу захопити світ. Я хочу всього лише зробити його краще.

«Чоловік»: все просто, ви їй занадто багато дозволяли, вона вас не розуміє. Тож дозвольте мені зайнятися її вихованням, обіцяю результат буде той що треба.

«Лідер»: добре, але пообіцяй що її життю нічого не загрожуватиме.

«Чоловік»: обіцяю.

Чоловік мовчки запхав щоденник у внутрішню кишеню плаща, і мовчки вийшов з кімнати. Кімнати Барбари. На поличках які висіли над столом дівчина щось шукала.

«Барбара»: де ж він, мов крізь землю провалився. Я ж вчора його лишала тут.

Двері у кімнату дівчини відчинилися. На вході стояв той самий чоловік. Однак він був не сам. Біля нього стояв ще один чоловік в білій одежі та маскою яка закривала його лице.

«Барбара»: забирайтесь, ви двоє останні кого я хочу бачити зараз.

«Чоловік в чорному»: ха-ха-ха. Часом не це шукаєш?

Він витяг щоденник з плаща і кинув його в лице дівчини.

«Барбара»: що ж, це найгірший варіант з яких міг бути, що далі?

«Чоловік в чорному»: Привид, можеш постерегти вхід і відводити незваних гостей.

Після цих слів дівчина насторожилася.

«Привид»: так звісно.

Привид вийшов в коридор і закрив двері за собою. Не пройшло і хвилини як з кімнати пролунав шум та крик. Він переріс в стогін і ледве чутний плач. Жодних слів, тільки стогін і плач ледве доносилися з кімнати. Привид розумів що зараз відбувалося в кімнаті, однак він знав що якщо навіть якби заперечив нічого б не змінилося. Пройшло три хвилини, в кімнаті все затихло. Увійшовши в кімнату Привид побачив бардак. Барбара сиділа на ліжку, яка прикривала своє тіло ковдрою. Вона плакала, її окуляри лежали на землі з розбитою лінзою. Чоловік в той час поправляв одежу та защіпав ремінь.

«Привид»: Слухай Апостол, я все розумію, але секс з дитиною, серйозно.

«Апостол»: сказати що я розчарований це нічого не сказати. Я очікував більшого від цього з нею.

«Привид»: Їй всього лише 19, і ти вирішив що з нею це буде як з якоюсь досвідченою жінкою. Тим більше ти її ґвалтував, а не займався любов'ю.

«Апостол»: так, можливо ти правий. Єдине що поки її рятує, це те що її батько потрібен мені.

«Барбара»: ти за все заплатиш, я заставлю тебе просити вибачення, ти чуєш мене сучий син.

Дівчина витерла сльози. На її лиці можна було помітити гнів. В очах кипіла ненависть.

«Апостол»: боюсь-боюсь, не лопни від гніву.

«Барбара»: тобі пощастило, однак колись твоя удача закінчиться.

«Апостол»: як для зґвалтованої ти занадто самовпевнена.

«Привид»: облиш її, це всього лише дитина. що вона зробить, втече чи що. їй нікуди втікати. Ми її дістанемо будь-де.

«Апостол»: знаєш, а ти правий навіщо я зараз трачу час на це сміття. Запам'ятай, більше ти тобі тут ніхто не допоможе. твій батько від тебе відвернувся, я особисто придушу тебе якщо вкинеш якийсь прикол. Я пішов, якщо хочеш її теж цькувати, то на здоров'я, однак щоб через 10 хвилин був коло мене.

Сказавши ці слова він вийшов хлопнувши дверми. Кроки його берців все віддалялися і віддалялися поки не затихли.

«Привид»: Барбара, так?

«Барбара»: чого тобі від мене?

«Привид»: хочу допомогти.

«Барбара»: не довіряють псам батька, а тим більше псам цього виродка.

«Привид»: так ти та помреш не довіряючи всім?

Обурливо дівчина глянула на чоловіка.

«Барбара»: хочеш сказати що тобі можна довіряти?

«Привид»: ні, ну якщо в тебе є кращі ідеї чим прийняти допомогу від "пса цього виродка" то можеш не довіряти. З іншої сторони, так можеш довіритися.

«Барбара»: тоді скажи що ти пропонуєш.

Привид підійшов до стола взяв ручку і почав писати на листочку. Написавши він пом'яв його. Дівчина на це все здивовано мовчки дивилися.

«Барбара»: ну і що це?

«Привид»: завтра ти валиш звідси. Ти маєш добратися в східну частину Європи, а саме в Україну. Знайди там мафію ворони. Тобі потрібен саме Алукард, такий дядько в чорній одежі. Даси йому цей папірець, а ще як його зустрінеш. Ляж на землю, постав перед собою папірець і скажи, щоб він прочитав. Так він не помітить в тобі небезпеки та прочитає. Самій папірець не читати. Зрозуміла? Додати щось про нього?

«Барбара»: ніби зрозуміла. Не треба так аж в деталях розказувати про нього. Я теж багато чула про цього найманця. От тільки чому.

«Привид»: чому що?

«Барбара»: навіщо тобі це? Ти ж підстилка мого батька та цього виродка.

«Привид»: все просто, якщо хтось з цих двох переможе, мені жити краще не стане. Твій батько хоче, щоб люди перестали вбивати один одного, перестали брехати одне одному та інші злочини. А я підпадаю під них, тож мені це не вигідно. Наш неідеальний світ на те й ідеальний.

«Барбара»: чому ти не зупинив Апостола.

«Привид»: я його ж підстилка.

«Барбара»: а якщо серйозно?

«Привид»: а якщо серйозно, то і я не всесильний. Навіть якби хотів, не зупинив би його.

«Барбара»: добре, дякую за все. я постараюся знайти його.

Привид лиш кивнув, після чого вийшов з кімнати. Барбара стиснула папірець в руці. Сльози нахлинули знову з її очей.

«Барбара»: зберись Барбаро. Ти маєш зробити це