Звістка
Олег :
-Що?! Я я ннезнав...
-Я тобі даю вибір або сказати Мілані, або приховувати все життя.
-Я скажу, не хвилюйся. Тільки не зараз, асьогодні увечері.
-Добре, іди вже.
-А ти як?
-Я піду.
-Пока!
-Пока сину!
Батько Олега пішов.
Олег дось не міг відійти від шоку.
Він сів у машину та поїхав по подарунок для Мілани.
Олег їхав та згадував усе.
Приїхавши до ювелірного магазину він довго вибирав подарунок.
Мілана пішла до дівана та Олега не побачила. Вона здивувалась.
Олег звонить. Мілана відповідає:
-Алло, де ти?
-У мому піджаку є гроші. Візьми і купи дуже гарну сукню. Вечером я тебе заберу і дещо важливе розкажу. Відмов не принімаю.
-Алло!! Олег!
Олег закінчив розмову. Мілана здивувалась. Поклавши телефон вона підійшла до піджака та найшла там 3000. Але взяла лише тисячу.
-Навіщо, це все...
Пройшла година...
Мілана у магазині приміряла сукню. Олег був у орендованому ресторані та все прикрашав до вечора.
Аня їхала до лікарні по сравку що дитина Мілани її.
Мати дивилась у вікно.
Артур та його дружина збирали валізи та вийшли з дому сіли у машину і поїхали у друге місто на відпочинок.
Настав вечір...
Дом Мілани.
Мілані в двері хтось подзвонив Мілані. Вона подумала що це Олег та відченила. Але нікого там не побачила, крім якогось листа.
Вона взяла листа та закрила двері.
Вона відкрила листа та почала читати.
-Біологічною мамою дитини являється Мілана Доган.
-Що?! Цього не може бути.
В Мілани на лиці появилися сльози.
Мілана взялась за живіт та знепритомніла.
Пройшло 10 хвилин...
Олег відченив двері та побачив непритомну Мілану. Та бистрому взяв на руки і виніс з дому та ішов до машини. Небо потемніло та почався дощ.
Олег поклав її у машину.
Та бистро завів машину.
Вони рушили.
Пройшло декілька хвилин...
Олег під'їхав до лікарні. Та зупинився. Взявши на руки Мілану він подивився по сторонах та поніс у лікарню:
-Лікарю!! Допоможіть!
Пройшла година...
Олег сидів на підлозі під палатою.
Лікар до нього вийшов:
-Я можу у вас запитати дещо?
-Так.
Олег встав.
-Якщо ми не зупинемо кровотечею, нам прийдеться їхати в операційну. Є ризики ми можемо їх втратити обох.
,-А зараз який стан?
-Ми намагаємось зупинити кровотечю.
-Є ризики?
-Так високі.
Олег поглянув на лікаря а потім вниз.
Мілана лежала непритомна та дихала промовляючи слова:
-Тільки мммоия...
Олег не втримався та увірвався до ней у палату та побачив Мілану, він був шокований, адже ніколи її такою не бачив.
-Мілано...
Він підійшов та взяв її за руку.
-Що сталося? Чому так раптом тобі стало погано, все ж було добре.
Мілана не открив глаза промовляла:
-Тільки моя.... Дитинко.
Олег здивувався та погладив їй по щеці:
-Коли все буде добре. Ми одружимося, і будемо разом з нашою дитиною.
Олегу так раптом хотілось сказати ці слова.
Настав ранок...
Олег спав на дівані перед дверима палати Мілани.
Лікар вийшов.
Олег прокинувся:
-Як вона?!
-Лучше, кровотечі зупинилась.
-А дитина?
-З дитиною тоже все добре. ..
Олег зрадів.
Пройшло три години.
Мілана зрозуміла все.
Олег зайшов. Мілана притворилась що вона спить.
Олег вийшов та сів на дівані.
Мілана гладила живіт:
-Господи, дитинко, насправді ти моя. Я дуже хотіла щоб ти була моя. Я тебе нікому не віддам... Воспитаю сама, це буде важко, но я справляють.
Пройшло 5 днів...
Мілану виписали. Вона не підтримує зв'язки з Олегом.
Дом Мілани:
Олег стукає у двері.
Мілана відчиняє та бачить Олега:
—Олег?!
Олег закриває двері на ключі.
—Ти нікуди не підеш. Чому ти зі мною не говориш? Що сталося?!
—Нічого не сталося! Іди звідси! Просто іди!
—Нікуди я не піду!
—Я всеодно нічого не знаю.
—Ні! Ми ж помирилися. Мали їхати в ресторан, а потім кровотечі, що змінилося?
—То забудь!
—Мілано...
Він обійняв її та поцілував.
—Мілано, що могло статися?
Мілана відштовхнув його:
—Геть!
—Я нікуди не піду, поки ти не скажеш що сталося.