Моя дитина

Олег був на операції.
Мілана стояла під дверима та плакала. Артур плакав, Яна заспокоювала його. І ще 5 родичів сиділи та говорили про щось.

Мілана згадувала Олега.
Та плакала.

Олег був на операції та раптом він почав бачити ведіння:
Мілана син і він разом. Але через декілька сикунт. Мілана по ту сторону, а він питається підійти до ней але не може. Мілана:
—Синочку...
Олег:
—Мілано!
Мілана:
—Не покидай мене...
—Я не покину... Мілано!
Мілана зникла.
Звисоти почали литіти шари які він зробив для Мілани колись.
Мілани немає а вона шепоче йому на вухо:
—Не покидай нас...

Мілана стояла під дверима та трималася за живіт.
—Не покидай нас...
Артур плакав, Яна плакала.
Потім прийшов батько.
Через 30 хвилин...
Мати прийшла та з батьком почала плакати.
Лікар вийшов до них:
Всі підбігли до нього:
—Ну що там?!
—В мене є дві новини. Одна хороша ми змогли врятувати його, но ще треба годину дістати другу кулю.
—Стоп, один раз стріляли.
—Ні два.
—А погана після операції він буде у Комі.
Мілана знепритомніла.
Мати підбігла до Мілани.
Мілана лежала.
Артур схилився над стіною та почав ще більше плакати.
Батько покликав лікаря для Мілани.
Мілану повезли на каталці.

Пройшла година...
Мілана лежала на ліжку під крапельницею.
Батько Олега сидів на дівані біля неї.
Мілана открила очі:
—Олег...
Батько встав:
—Мілано, не хвилюйся, чуєш, ти не ледве не втратила дитину.
—Як я буду без Олега?
—Він побуде у Комі десь 2 3 тижні. Але це для того щоб він не помер, понімаєш.
Батько взяв її за руку.
Мілана подивилася на батька:
—Він повернеться, він не покине нас...
—Не покине...
Пройшов день...
Мілана стояла та дивилася у скло на Олега та плакала:
—Повернись до нас...
Мати випила кофе та встала та дивилася на Олега.
Всі два тижні...
Мілана часто приходила до Олега.
Яна заспокоювала Мілану.
Аня полетіла у Америку.

Мілана ходила туди сюди.
Лікарі приводили його в чувство.
Мілана та Яна з Артуром з батьком та мамою чикали на цей момент.

Лікарі старалися, але Олег довго не открив глаза. Лікарі мангали голову що нічого не виходить.
Всі почали та почали плакати.
Мілана торкнулася скла рукою та через скло вона наче почула щось.
—Олег! Олегггг!
Олег відкрив очі.
Мілана та всі дуже зраділи.
Мілана обійняла Яну. Мати Артура а батько Мілану. Олег побачив Мілану та усміхнувся.
Пройшов тиждень...
Мілана сиділа у палаті Олега та говорила з ним.
—Нічого, скоро тебе мають виписати.
—Скоро це коли?!
—Тижнів два точно ще потерпи.
Раптом Мілана відчула біль. Це був поштовх. Вона бистро взяла руку Олега та приклала до місця. Декілька сикунт тишину, а потім знову поштовх.
Олег засміявся із Міланою.
Мілана:
—Коли ми будемо щасливими?
—Незнаю. Но знаю лише одне я знайду Аню і посаджу її. А якби я не встиг, щоб було б з дитиною.
—Ти правий. Головне що  з тобою все добре.
—Ти мені казала це у Парижі. Помниш?
—Да. Та зараз мова непроце. За 22 неділі з'явиться дитина. А ми навіть з ім'ям неопредилилися?
—Я хочу щоб ти вибрала.
—Ти яке хочеш?
—Мені всеодно.
—Андрій або Клим.
—Давай Андрій.
—Давай.
—Послухай Андрій Доган, або Андрій Йореоглу.
—Звучить...
Мілана і Олег посміхнулися.