Непокірна

Таня перевернулася на інший бік, натягуючи ковдру вище, але сон не приходив. У кімнаті було тихо, надто тихо після ночі, сповненої пристрасті, боротьби та повного підкорення.

Її тіло нило, але не від втоми — від порожнечі. Олександр заповнив її не лише фізично, а й залишив слід у душі, який вона не могла стерти.

— Чорт… — пробурмотіла вона, уткнувшись обличчям у подушку.

Ось і настав ранок… А чи була взагалі ніч?

За ці години він виснажив її повністю, довівши до межі стільки разів, що вона втратила рахунок. Її тіло більше не належало їй — воно пам’ятало його дотики, його силу, його владу.

— Попливемо назад, мені завтра рано на роботу, — нарешті сказала Тетяна, ледве підводячись.

Олександр ліниво потягнувся, його погляд залишався таким самим голодним.

— А я завтра лечу у відрядження, — сказав він, спостерігаючи за нею. — Будеш сумувати?

— Та ні за що, — усміхнулася вона, приховуючи справжні емоції. — А надовго?

— Сподіваюся, що через місяць побачимося. — У його голосі прозвучала нехарактерна йому смуток.

Таня відчула дивне, двояке почуття. З одного боку, вона була рада, що зможе розібратися у своїх емоціях. Але з іншого — в грудях оселилася гірка порожнеча.

Всю дорогу назад вони мовчали.

Олександр не намагався заговорити, і Таня не знала, хоче вона цього мовчання чи їй його не вистачає.

Коли вони підійшли до її дому, він розвернув її до себе, оглянув, ніби запам’ятовуючи.

— Бувай, красуне. Сподіваюся, ти мене не забудеш.

Таня усміхнулася, але очі видали її хвилювання.

— Ну, цю ніч я точно запам’ятаю надовго, — зізналася вона, не в змозі стримати усмішку. — Це був найкращий секс у моєму житті.

Олександр ухмильнувся, але в його погляді промайнув вогник власницького бажання.

— Ще не вечір, Тетяно.

Вона не відповіла, просто розвернулася і зайшла в під’їзд. Весь наступний день вона не могла спокійно працювати, постійно думала про нього і перевіряла телефон. Але в її телефоні не було нових повідомлень від нього, і це дратувало найбільше.

Зрештою, вона сама не витримала.

"Бережи себе."

Відповідь прийшла одразу.

"А ти себе."

Вона заплющила очі, але всередині щось стискалося.

Телефон знову завібрував.

"Приліг на п’ять хвилин перед вильотом, а перед очима ти."

Вона закусила губу, швидко набираючи відповідь.

"Значить, я тебе добре вимотала?"

За секунду прийшла відповідь.

"Тобі варто за це відповісти. Чекай."

Таня відчула, як її серце пропустило удар.

Минуло кілька днів

Таня гортала новини, але кожна стаття здавалася нудною. Вона намагалася відволіктися, але думки поверталися до нього. Вона не повинна сумувати. Не повинна думати про нього.

Але спогади про його руки, губи, владний голос не давали їй спокою.

Вона не знала, чого чекає більше — його повернення чи шансу знову втекти.