Розділ 15
-Доброго ранку. ..- на порозі стояв Войт. Чорт. От вміє він припхатись!- Ти знову проспала!
-Будильника поламалася.
- Він у тебе кожен день ламається бо ти кидаєш його об стінку.
- Я така. І ти нічого не змінили.
- Я і не хочу. Ти мені така подобаєшся. Так ти йдеш на роботу?
- Слухай, скажи Володимировичу що я захворіла.
- Щось сталось?
- Нічого страшного, просто декілька проблем. І .. якщо можеш, занесеш йому деякі документи.
-Добре давай.
-Дякую, я зараз- і побігла в свою кімнату де на столі лежала червона папка. Але внизу з хлопцем говорив Алекс. Та що ж мені не везе так сьогодні!!!!
-Тримай. Дякую тобі величезне. Бувай.
-Па....- але він не встиг договорити бо я закрила двері перед його носом.
-Нічого не хочеш мені сказати?- спитав Алекс взявши мене за руку. Я мовчки потягла хлопця до кухні. Посадила на крісло і сівши йому на коліна стала їсти.
-Хто він?
-Друг
-Друг?
-Хтось ревнує.
-Так, ревную. Бо я не буду тебе з кимось ділити. Тобі зручно?
-Дуже.
-А мені не дуже. Ти жирна.
-Іди та найди собі не таку жирну.
-Ахахаха, мені крім тебе ніхто не треба.
-Ага...
-Не віриш?
-Ні.
-Ну.... Ти сама напросилась.-він підняв мене, положив на підлогу і почав лоскотати. А я дико кричати. На це все прибігли Андріан та Юля:
-Що сталось? ...... Ааа, ясно....
Друзі сіли за стіл, а Алекс так і сидів на мені.
-Може злізеш?
-Ні.
Ми поїхали додому і я знову залишила там друзів та роботу. Я знову дома з Алексом.
-Сьогодні йдем в ресторан.
-Чому?
-Тому.
-А конкретніше?
-Томущо.
-Це багато пояснює.
-Знаю!
Вдівшись та зробивши макіяж я спустилась вниз:
-Ти прекрасна!
-Я знаю.
-Андріан і Юля вже в ресторані.
-А вони... Єєє.. Разом?
-Так, пошуки тебе зріднили їх.
-Довго будеш нагадувати про це?
-Незнаю, років десять.
-Десять років? Може мені тебе кинути?
-Тільки попробуй. Я тебе вже нікуди не пущу.
-Я зрозуміла.
-Молодець-обнявши мене за талію він ніжно поцілував мене. Як же я скучала за його поцілунках.
Ресторан був прекрасним. В ньому було наше перше побачення. За самим дальнім столі сиділи мої брат та подруга.
-Не помішаєм?
-Звичайно ні.
-Андріан що в тебе з лицем?
-Нічого.
-Ага. Признавайся. Невідкрутишся.
-Тільки не нервуйся і подивитись назад-. Повернувшись я побачила свого батька та якусь його фіфу.
Мій батько кинув нас з мамою вісім років тому заради якоїсь дівчини. І найгірше було те що я його дуже сильно любила, але з тиг пір ми не спілкувались. А тут він сидить.
-Юн, нероби дурості будь ласка!
-Ні, Андріан я хочу подивитись йому в очі і спитатись "Навіщо?".
-Про що ви?-Алекс його не знав. І я не хотіла щоб він знав.
-Вибач за спорчений вечір.-я встала і підійшла до стола батька:
-Добрий вечір! Не помішаю?-і тут понеслось....