Слёзы белой ночи (РУС. УКР.)

Глава 4

Рудоволоса спустилася вниз, але у будинку нікого не виявилося. Потиснув плечима, вона пройшла у вітальню, у пошуках хоча б одної живої душі, але й там виявилося пусто. Вампірша вирішила не марнувати можливість та трохи оглядітися. В першу чергу увагу привернули рамки с фотознімками, які були виставленні під телевізором. На першій Ілва з двома хлопчиками, один стояв поруч із нею, тримаючи її за руку. Біле пасмо у волоссі давало підказку, хто ж це дитя. Маленькій Нікон похмуро дивився у сторону фотографа, поки другий хлопчик знаходився у вовчиці на руках та весело посміхався крізь пухкі щічки.
– Доріан, невже ти був таким пухкеньким? – уголос прокоментувала рудоволоса та пройшла далі.
Ось фотографія, де темноволосий чоловік з Ніконом на плечах.
– «Напевно, це Елайджа?» – промайнув здогад у її голові, а очі звернули увагу на наступну фотографію.
Вся родина у зборі: Ілва та Елайджа посередині, а Доріан та Нікон по боках. Біля Доріана стояла дівчина, яка тримала його під руку. Літа взяла у руки рамку та прийнялася оглядати фото. Щось збентежило її, і ціпкий вампірській зір майже одразу знайшов, що саме не так. На плечі Ніка виднілися пальці. Фотокартка була обрізана, але маленька деталь не змогла залишитися непоміченою.
– Ще одна дитина чи той, кого тепер не раді бачити у зграї? А може і те і те одночасно, – озвучила висновок Іпполіта.
Далі йшли фотографії унуків, а одній із котрих була присутня молода дівчина, котра разом з Ніком міцно обіймала маленького Курта.
– Колішня дружина? Чи покійна?.. – Літа протягнула руку до рамки, але одразу ж відсмикнула її.
Вампірське чуття одразу ж змусило її обернутися до вовка, що зайшов до кімнати.
– Покійна. Наша мама померла, коли народжувала Алісу, – доволі серйозним тоном проговорив хлопчик, – Бабуся сказала покликати вас, – діловито сповістив Курт.
Він оглянув білу сукню дівчини та збирався щось сказати, але вирішив, що не варто. Літа взулася та пішла слідом за хлопчиком, виходячи із задніх дверей будинку на вулицю. Двір освітлювали ліхтарі та вогнище, недалеко від котрого розташовувалася бесідка. Побудова була обвита жимолостю, посередині стояв великий круглий стіл. Вся родина Монбарнів зібралася там. Курт побіг вперед, а Літа спокійно йшла слідом за хлопчиком.
– Наша дорогий гість. Прошу, сідай, – Ілва вказала на вільне місце між нею та Доріаном.
Літа кивнула, оглядаючи присутніх. Вовчиця сиділа в главі столу, по ліву руку від ней сиділи Літа та Доріан з дівчиною, котра була присутня на тому обрізаному сімейному фото. Судячи з запаху, вона так само була перевертнем. По праву руку від матері сидів Нікон разом із Шоном та синами. Маленька Аліса сиділа на дитячому стільці, захоплено бруднячись та поїдаючи кашу. Карі очі незнайомки оцінювально оглянули Іпполіту, а на губах з'явилася привітлива посмішка.
– Ти не казав, що вона така вродлива, – пошепки звернулася незнайомка до Доріану.
Зовнішньо дівчина була не менш гарна: смаглява шкіра, карі очі, обрамлені густими, чорними віями, темне волосся трохи нижче плечей, пухкі губи бантиком та струнка статура. Доріан не відповів їй, а просто шикнув.
– Дякую, – вампір сіла на вказане місце та всі почали трапезу.
Іпполіта дивилася на те, як всі навколо поглинають їжу, а потім на келих чорного кольору, який стояв перед нею. Його, спеціально для гості, наповнили кров'ю, а поруч проставили чорний графин. Схоже, вибрали цей посуд, щоб не бентежити інших видом червоної рідини.
– «Як дбайливо» – подумки хмикнула Літа, але келих не взяла.
Пити не хотілося, так що вона просто підійняла очі, оглядаючи оточуючих, котрі наче застигли. Схоже, всі за столом чекали, коли ж вона зволить зробити ковток.
– Витріщатися не ввічливо, любі, – Зробила зауваження Ілва, – Як тобі кімната, Іпполіто?
– Доволі затишна, дякую, – стримано відповіла вампір, переводячи очі на вовчицю.
Її шрами одразу ж кидалися у очі, але вони тільки прикрашали і без того гарну жінку, показуючи бойовий дух Ілви. Літі стало цікаво, як Монбарн отримала ці шрами, але питати про таке було б неетичним.
– Ти не голодна? – запитала жінка, відпиваючи вино із келиху.
– Так, я не голодна. Не так давно підкріпилася.
Після цих слів Доріан зупинився, тримаючи у повітрі виделку. Краєм ока принцеса помітила, як перевертень збліднів, але все ж змусив себе з'їсти шматочок м'яса. Нікон, який помітив стан брата, одразу ж спохватився, привертаючи увагу до себе.
– Добре, що в нас вдома було пару пакетів крові на всяк випадок. Нам сказали, що кур'єр буде регулярно поставляти кров для Іпполіти на нейтральну територію, щоб уникнути конфузів.
Нік справді хотів відволікти всіх від брата, сподіваючись, що Іпполіті досить розуму промовчати про аварію.
– А це правда, що вампіри горять на сонці? – запитав Ексл, на що одразу ж отримав докірливий погляд Шона.
– Частково так, звичайні вампіри можуть загинути від тривалого перебування на сонці.
– А скільки треба часу, щоб згорів чистокровний? – Доріан натяг на обличчя посмішку, але вона вийшла злою, неприродньою.
– Ті, в чиїх жилах тече кров первородних вампірів, стійкі до сонячного світла, але чим частіше розбавляють кров – тим більше можливість втрати стійкості. Хоча, і ми можемо отримати пару опіків, якщо будемо зловживати денними прогулянками, – дівчина не звернула увагу на сарказм вовка, розжовуючи для нього інформацію.
У очах Курта та Ексла загорівся вогник жаги знань. Хлопчикам хотілося засипати гостю питаннями, але стоїло Курту видати звук, його зупинив суворий погляд батька, у якому читалося: «Досить. Це непристойно». Занадто знайомий для Іпполіти погляд.
– Можете ставити питання, я із задоволенням відповім, – Літа намагалася дружелюбно всміхнутися, не соромлячись своїх іклів.
Літи реагували на них вже спокійніше, а старшим, схоже, було все одно.
– Ти сказала «розбавляють кров». Що це означає? Та мені цікаво, як ви визначаєте «чистоту» крові? – поставив питання Шон, випереджуючи своїх синів.
– Спочатку було сім первородних сімей, від яких і пішли ми, нинішні чистокровні. Наша кров ніколи не схрещувалася з іншими видами чи обернутими вампірами, та й дуже рідко змішувалася з іншими чистокровними. В основному шлюби укладали всередині родини, поміж братами та сестрами, кузенами, дядьками, тітками та племінниками. У випадку моєї родини – традиція перервалася на моїх батьках, котрі із різних королівських домів.
– Тобто інцест? Який жах, – гидливо прокоментувала дівчина біля Доріана, але усвідомивши, що могла зачепити гостю – одразу ж почала виправдовуватися, – Ой, вибачте, не хотіла ні у якому випадку образити. Адже у монархів минулого також таке бувало, але у сучасному світі – це дивно... Та й в цілому це погано для потомства.
Іпполіта вигнула брову, оглядаючи дівчину. Дивно порівнювати дітей ночі із звичайними людьми, але все–таки вона вирішила відповісти спокійно.
– Генетика вампірів відрізняється від генетики людей. Було сім первородних сімей, але більшість із їх потомків тепер просто благородні, адже не змогли зберегти чистоту крові. Багато хто намагався вступити у шлюб зі своїми родичами, щоб забезпечити сильне потомство та збереження первородної крові, але не всім це вдалося. Деякі чистокровні віддали перевагу коханню, а не обов'язку, через що чистих залишилося вкрай мало і в основному тільки в першорядних гілках родин.
– Іпполіто, вибачте, я справді не хотіла вас зачепити, – дівчина піджала губи, опускаючи очі.
– Я просто роз'яснила для загального розуміння. Не варто вибачатися, юна леді, я не здивована, що ви не обізнані, – Літа все–таки зробила ковток із келиху.
Дівчині дійсно було соромно за свою безтактність, адже вона не підіймала голови, да і ніякої злості на свою адресу Мартелла не відчула. Доріан взяв брюнетку за руку та подивився на неї з такою ніжністю, що природа їх відносин одразу стала зрозуміла.
– Вибач за неї. Естер трохи не стримана, – скрізь посмішку вимовила вовчиця, одразу ж обдарувавши суворим поглядом дівчину сина.
Схоже, обраниця Доріана не подобалася Ілві, але наскільки чула Іпполіта – матерям рідко подобаються обранці їх дітей.
– Знаєте, я читав, що потворних вампірів не буває, – Курт намагався хоч якось розбавити обстановку, що загострилася.
Шон зі схваленням кивнув сину, Доріан мовчав та не влазив, а Ніку, котрий стомлено провів рукою по обличчю – явно все набридло.
– Вампіри намагаються не обертати негарних, дітей та старих людей. Скажемо так, негласне табу. Так, наш темний дар подарує, наприклад, гарну шкіру, зуби, волосся, але риси обличчя та тіла не виправить. З приводу таких, як я – народженим грає на руку чиста кров, – відповіла на чергове питання Літа.
Було навіть потішно, що дорослі вовки також вирішили скористатися компанією вампіра та дізнатися більше, щоб розвіяти міфи та підкріпити факти.
– Так, любі, давайте поки що закінчим з питаннями. Може бути, Іпполіта хоче запитати щось о ліканах, – Ілва зупинила грядущі питання та знов зробила ковток вина.
Вона відчула на собі погляд блакитних очей Доріана, але вирішила продовжувати розмову, роздивляючись його матір.
– Взагалі–то є одне питання. Я чула, що останнім часом у вовків з'являється все більше жінок–альф. Так чому така жінка, як ви, залишає цей статус своєму чоловіку?
– Така жінка, як я? Напевно, це комплімент? – розсміялася Ілва, але серйозний погляд лілових очей змусив вовчицю притримати сміх, – Мій чоловік вибив своє місце болем та кров'ю, як це і належить, мій же обов'язок допомагати йому всім, чим зможу. Та й для добробуту зграї завжди потрібна міцна, чоловіча рука.
– Королем, альфою, чи, наприклад, президентом країни повинна бути відповідальна та сильна людина с лідерськими якостями, стать не важлива. Наприклад, моя бабуся, Рогнеда Мірон стояла у главі сімейства довгі роки, поки не померла, – Іпполіта закінчила виклад своєї думки.
За столом всі мовчали, не наважуючись втручатися у дискусію.
– Перевертні шанують традиції, Іпполіто. Мій чоловік переміг мого батька та зайняв місце альфи. Бій був чесним. Гадаю, цього досить, – роздратовано відповіла вовчиця та встала з–за столу.
– Дякую за захоплюючу вечерю, але я піду відпочивати. Щось голова розболілася, – жінка опустила очі на Іпполіту, явно натякаючи, що її мігренню стала саме рудоволоса.
– Доброї ночі, мамо, – в один голос попрощалися з Ілвою її сини і вовчиця покинула бесідку.
– Молодець, принцесо. Ти дуже тактовна, – саркастично підкреслив Доріан.
– Ан, я хочу танцювати, – проскулила Естер, повиснув на руці Монбарна.
– Давай завтра? Я втомився після поїздки, – Доріан гучно зівнув.
Літа була впевнена, що він нічого не розповів своїй дівчині про інцидент, інакше б Естер не поводила себе з ним подібним чином, але через секунду вона засумнівалася у цьому.
– Але я хочу до клуба! – вже більш наполегливо сказала дівчина та топнула ногою, подібно дитині.
– Гаразд, – стомлено кивнув він.
Дівчина радісно поцілувала його у щоку та побігла у будинок, поки хлопець повільно йшов слідом.
– Твій брат підкаблучник, – з усмішкою сказав Шон, беручі на руки забруднену у каші Алісу, після передавши її чоловіку.
– Кохання зле, – відповів Нік, з притаманним йому мудрим тоном.
Літа встала та обійшла стіл. Дівчина вийшла із бесідки разом із парою вовків. Ексл та Курт побігли вперед, а принцеса йшла поруч з Ніком, несущім на руках дочку, що вже дрімала.
– Нік, я щось не так сказала? Твоя мати змінилася в обличчі після мого питання, – Літа підняла очі на перевертня.
Шон пішов вперед, невдоволено причитаючи, що зараз хлопчиська розбіжаться, і потім їх не спіймаєш.
– Не сприймай на свій рахунок. Ти маєш рацію, мама дійсно дуже сильна вовчиця. Одного разу вона вирішила кинути виклик нашому батьку, але той переміг її та нагородив цими шрамами. Мама не показує цього, але вони чергове нагадування про те, що наш батько зробив з її родиною та з нею самою, – у голосі Ніка з'явилися нотки печалі, але він глибоко вдихнув, намагаючись відігнати дурні думки.
– Гаразд, досить на сьогодні питань. Йди та відпочинь, у нас всіх була важка подорож, – з легкою посмішкою Нік підморгнув вампіру.
– Доброї ночі, Нікон.
Чоловік пішов за своїм чоловіком та дітьми, а вампір вирішила послухати Ніка та повернутися у дім. Іпполіта розуміла, що зараз краще у зайвий раз не залишатися наодинці з іншими перевертнями, адже ці істоти вкрай нестримані. Дівчина пройшла у дім, обдумуючи те, що її слова дуже зачепили Ілву. Їй стало шкода жінку, адже що може буде гірше, ніж бути разом с некоханим, котрий, судячи зі шрамів, може бути дуже жорстоким. Можливо, коли–небудь вовчиці вдасться скинути з себе окови та стати вільною, але це вже не її розуму справа. Іпполіта замислилась, як же їй коротати ніч, адже навряд зможе заснути у такий час, але зіштовхнулася у прихожій із Доріаном. Перевертень опустив очі на ту, кого вони з братом, можна сказати, взяли у полон. Він не мав ненависті до Іпполіти, але щось у цьому дівчиську викликало у нього дискомфорт. Можливо, Літа здавалася йому занадто несхожою на них, а можливо його бісило те, що це дівчисько не вважає потрібним побоюватись його.
– Не хочеш із нами до клуба? – раптово навіть для себе запитав перевертень.
Рудоволоса здивовано підняла брови. Вона бачила, що не до душі Доріану, а його пропозиція була дивною. Можливо, він просто проявив ввічливість по відношенню до вампіра, чи загладжує провину за ту сцену біля річки? Все ж невідомо, скільки Монбарнам доведеться жити від одним дахом з вампіром.
– Це клуб за інтересами чи щось таке? – Іпполіта схрестила руки на грудях.
На обличчі Ана з'явилася посмішка, зовсім така ж, як у їх першу зустріч. У його очах Літа була то маленькою, дурною принцесою, такою непідготовленою до сучасного життя, то небезпечною істотою, котра, якщо захоче – може влаштувати повторну Варфоломіївську ніч.
– Майже. Це танцювальний клуб, – він намагався прибрати з обличчя посмішку, але вона стала тільки ширшою, коли принцеса ще більш здивовано подивилася на нього.
– Я не підготовлена відповідним чином для подібного заходу, – лілові очі дівчини продовжували дивитися на перевертня, – Та й ти також.
Хлопець був одягнений як звичайно: шкіряна куртка, сорочка, джинси та черевики. Літа не розуміла, як його можуть у такому вигляді пустити на урочистий захід.
– Ох, ні, ти неправильно зрозуміла. Це просто танці. Там не треба бути во фраку та бальній сукні. Можна йти у чому хочеш, – пояснив він, а посмішка з обличчя відразу зникла.
Його очі дивилися догори, а Літа відчула запах тої вовчиці вперемішку із смачними парфумами, які віддавали динею. Рудоволоса обернулася, підіймаючи очі на дівчину. Вона була одягнена у коротку, рожеву сукню. Воно облягло її струнке тіло, а обличчя Естер осяяла вдоволена посмішка. Вовчиця спустилася та обійшла Літу, одразу ж обіймаючи руку Доріана.
– Доріан, ти не правий. Неважливо клуб чи звана вечеря – вигляд у дівчини завжди має бути карколомній. До речі, я Естер Янг, – дівчина відпустила руку свого хлопця та протягнула ту до Іпполіти.
Інстинкти одразу ж взяли гору, і рудоволоса перехопила руку, що протягувалася до неї, не сильно стискаючи. Посмішка не зникла з обличчя Естер, хоча у очах відображувалася наростаюча тривога. Доріан напружився, готовий у будь–яку мить захищати кохану.
– Прошу пробачення, – Літа відпустила її тонкий зап'ясток.
Естер обережно взяла Літу під руку та повела за собою нагору.
– Не переймайся. Інстинкти – це діло зрозуміле. Ти не уявляєш, що я можу влаштувати Доріану під час ПМС, особливо, якщо воно збіглося із повним місяцем, – міркувала дівчина та повела Літу до їх із Доріаном спальні.
Кімната була просторою, але всередині виявилося занадто багато речей та малих дрібниць, котрі точно належали не Доріану. Перевертень всадила Літу на ліжко, а сама підійшла до великої шафи.
– Наше знайомство трохи не задалося, але я хочу потоваришувати. Все–таки адже ти тут невідомо наскільки, – Естер перебирала речі, шукаючи щось для Літи.
Вампір з недовірою оглядала вовчицю. Вона не була схожа на тих, хто моє потребу у друзях, хіба що для особистої вигоди, судячи по її відношенню до Доріана.
– Важко сподіватися на щирість намірів того, хто користується закоханим у неї молодим чоловіком, – Літа продовжувала пильно спостерігати за дівчиною.
Вовчиця повернула голову, але її обличчя не виразило тієї злоби, котру повинні були викликати ці слова. На обличчі Янг з'явилася посмішка. Вона нагадувала посмішку дорослої, мудрої жінки, котра вела діалог з маленькою, наївною дитиною. Брюнетку потішала ця наївність та нерозуміння Іпполіти.
– Любонько, так влаштований світ. Чи ти дозволяєш чоловіку користуватися собою, чи користуєшся їм сама.
Голос дівчини звучав так, неначе вона тільки що розкрила Іпполіті найбільшу таємницю світобудови. Хоча, схоже Естер так і вважала.
– Доріан сказав, що ти полюбляєш біле. Гадаю, це тобі підійде, – вовчиця показала свій вибір вампіру.
Біла тканина гарно переливалася через нашиті на неї полу прозорі паєтки, але довжина цього виробу явно не вселяла довіри. Принцеса одразу ж підійнялася з ліжка, невдоволено дивлячись на ці речі.
– Я не одягну таке. Занадто коротко та... Відкрито.
Фіолетові очі метнулися у сторону виходу, на язику вже вертілися слова відказу від поїздки, але вовчиця встала перед вампіршою, округляючи карі очі та надула губи.
– Ну будь ласка, хоча б примірь. Ти симпатична мені, Літа, я хочу взнати тебе ближче, а танці – прекрасний початок дружби, – жалібним тоном скулила вона, протягуючи рудоволосій одяг.
– Якщо ти справді хочеш налаштувати зі мною контакт – хіба є кращім початком змусити мене одягнути те, що я не хочу? – Іпполіта прибрала руки за спину, питально вигнув брову.
Літа звикла, що останнє слово має бути за нею. З батьками це не завжди працювало, але зі сторонніми це правило залишалося незаперечним. ЇЇ «ні» – означає ні і неяких обговорювань не допускалося. Естер ж звикла, що її жалібний погляд працює практично на усіх, особливо на Доріана, але зрозумів, що з Літою це не спрацює, просто відступила, знімаючи маску невинності.
– Ну й нехай, вперта яка, – невдоволено цокнула Янг, але через секунду знову мило посміхнулася, не наважуючись злити таку небезпечну гостю, – Все одно хочу, щоб ти поїхала. Є в мене більш закритий варіант, воно не клубне, звісно, але тобі підійде. Зачекай трохи.
Літа кивнула, згоджуючись дати дівчині ще одну спробу. Довго чекати не довелося, Естер витягнула з шафи довгу сукню, правда явно занадто обтягуючу.
– Ось, дивись. Воно чудове, я покупала його на день народження. Хіба що відкриті плечі, але є й рукава, та і саме по щиколотку. А збірка ззаду чудово сяде по твоїм стегнам.
– Ну, не знаю. Занадто обтягуюче, – Літа із скептицизмом приторкнулася до білої тканини, хоча їй дійсно захотілося примірити його.
Естер, схоже, побачила цю іскру у лілових очах та зрозуміла, що тут вже можна трохи натиснути.
– Не твій фасон, так? Але чому б не приміряти щось нове? Якщо не сподобається – даю слово, що відчеплюсь, – дівчина підійняла руку та показала три пальця, нібито підтверджуючи свою обітницю.
Літа кивнула. Перспектива того, що її залишать у спокої, була вже занадто привабливою, хоча і можливість приміряти нове інтригувала. Літа зняла плаття та зложила його на стільці. Естер відвернулася, не очікуючи, що дівчина так просто роздягнеться при ній.
– Почекай, я дам тобі спідню білизну. Не переймайся, воно не ношене, – Янг відійшла до комоду.
Літа швидко одягнулася, оглядаючи себе у дзеркалі. Естер повернулася та вдоволено оглянула рудоволосу.
– Ну ось, дивись як тобі йде, а ти не хотіла, – прощебетала Естер, вдоволено оглядаючи Літу.
Вампірша відчувала себе лялькою, котру так задоволено преображала ця вовчиця. Сукня дійсно виявилася дуже гарною та прекрасно сіло по фігурі, але варто було дівчині зробити крок – як вона невдоволено скривилася.
– Важко йти. Є щось інше? – Літа нахмурилася.
– Ні. Це, вважай, обов'язковий дресс–код та запорука безкоштовних частувань. Все, пішли, а то Доріан ще бубоніти буде, – закочувавши очі, вона вручила Літі кросівки та взяла її під руку, уводячи за собою.
Принцеса впевнена, що Естер не просто так намагається потоваришувати. Але що нею рухає? Дівчини спустились по сходам униз, вовчиця вийшла на вулицю, а Літа присіла, взуючись. Дивно все це. Здавалося би, Мартелл чужинець та всі повинні відноситися до неї холодно, а то й вороже, але кожний в цій родині намагався показати себе з кращої сторони. Особливо Ілва, Нік та Шон, хоча, парочка точно не викликає в вампіра неприязнь. Навіть навпаки, розташовують до себе. Доріан... Він поводить себе дуже дивно. Його поведінка, вчинки та зміна настрою більше нагадують якесь психічне порушення, ну або ж він просто застряг у підлітковому віці.
Рудоволоса вийшла з будинку та одразу ж спіймала на собі погляди перевертнів. Дівчина трималася гордо, хоча внутрішня невпевненість у новому вбранні так і підбивала поправити спідницю, але принцеса стрималася. Інші члени зграї точно не були настроєні так доброзичливо, як родина альфи. Вона чула, як вони шепочуться, як намагаються робити вигляд, що зайняті своїм, але очі кожного все одно проводжали чужинця. Літа спустилася зі сходів і її одразу взяла під руку Естер, котра чи не помічала, чи вдало ігнорувала не схвалюючи погляди побратимів. Вони підійшли до машини, біля якої в очікуванні стояв Доріан. Його блакитні очі швидко оглянули вампіршу, після чого він подивився на свою дівчину.
– Люба, ти всіх перетворюєш у свою подобу? – єхидно промовив той, знову переводячи погляд на Мартелл, – Не твій формат, принцесо. Тобі б пишну спідницю та рюші з мереживом.
Не прибираючи єхидної посмішки, хлопець озвучив свій вердикт, після чого одразу ж отримав легкий удар в плече від Естер. Дівчина зло дивилася на свого хлопця, котрий так неповажливо віднісся до її праці.
– Грубіян, – вовчиця сіла у машину, щ пізніше зробила й Іпполіта.
Вона була згодна із Доріаном. Принцеса, що звикла до іншого одягу, відчувала себе ледве не оголеною. Доріан сів за кермо та завів авто, нервово оглядаючись по сторонам, але його дівчина не помічала цього, дивлячись у телефон. Літа не розуміла, як Монбарн не бачить того, що його просто використовують, що ця дівчина не відчуває тих же почуттів, що і Ан.
– «В кінці кінців, це не моя справа», – Мартелл кивнула своїм думкам та відвернула голову до вікна.
Очі привабили вогнища біля будиночків. Вовки без сумніву любителі природи, адже ніхто не хотів заходити додому навіть пізньої ночі, особливо діти, котрі втікали від своїх батьків, ховаючись за деревами. Природа нічних істот брала своє, як би вони не намагалися походити на людей.
– Літа, дзвонили наші хлопці, котрі повинні привезти твої речі. Приїдуть до завтрашнього дня, – повідомив перевертень.
Незабаром будинки залишилися позаду, і трійця покинула резиденцію зграї Монбарн.

***

Дорога плавно проносилась перед очами Літи. Не дивлячись на суцільну темряву, вампірській зір дозволяв захватити швидкоплинні пейзажі та вглядітися у кожну деталь. У машині стояла тиша, котру Літа не хотіла порушувати. Естер продовжувала дивитися у телефон, в котрому, схоже, було щось більш цікаве, ніж її супутники. У скорому часі дерева змінилися будинками, а пустота нічної траси голосною, великою кількістю транспорту. Місто кипіло життям навіть вночі, яскраві вогні та різні люди приваблювали погляд фіолетових очей. Ось йдуть цілковито звичайні люди, а слідом за ними панки. Їх яскраві та високі ірокези виділялися серед перехожих. Літа із цікавістю розглядала людей. Здавалося, що зовнішньо ні вовки, ні сама Мартелл від них не відрізняються, але все одно щось видавало те, що вони інші. По обличчям у натовпі виявилося просто визначити тих, хто йшов сам і тих, хто у компанії. Ті, хто був разом із друзями чи парою посміхалися та сміялися, коли ж «одинаки» йшли з похмурими та нудьгуючими обличчями. Автівка повернула до провулку, у котрому було не так яскраво, як на основній вулиці та зупинилася біля других припаркованих машин. Доріан вийшов та допоміг спуститися своїй дівчині, а потім Літі. Компанія із двох перевертнів та вампіра підійшла до масивних, залізних дверей. Доріан вдарив по дверям пару разів, після відійшов трохи назад та обійняв за плечі Естер. У дверях відкрилося маленьке віконце, через котре на них вирячилось два ока. Вони оглянули стоячих перед Літою перевертней, отвір знову закрився, але відчинилися масивні двері.
– Містер Монбарн, міс Янг, ласкаво просимо. Давно ви до нас не заглядали, – чоловік чемно привітав гостей та пропустив їх уперед.
Літа пішла слідом за перевертнями, швидко окинув поглядом чоловіка, котрий впустив їх. Високий та крупний, більше схожий на горилу, чім на вовка, котрим являвся.
– Багато справ навалилося. Ця дівчина з нами, – Доріан пройшов разом с Естер далі. Охоронець закрив двері за компанією, обдаровуючи Літу зневажливим поглядом, після чого повернувся на свій пост біля дверей.
– «Чортові перевертні», – пронеслося у її думках.
Літа все життя прожила у оточенні таких, як вона, а зараз зіштовхнулася з іншим видом, переважна більшість котрого ненавиділи її вже просто за те, що вона вампір. Ця ненависть відчувалася у очах вишибали та у палаючих очах зграї Доріана, але не в самих Монбарнах.
– «Ну, схоже гідне виховання отримують тільки нащадки альфи», – рудоволоса усміхнулася своїм думкам.
Галас клубу оглушав, відволікаючи від внутрішнього монологу. Доріан та Естер спустилися по сходам вниз, а за ними Мартелл. Неонове світло незвично вдарило у очі вампіра, а велика кількість присутніх змішувала докупи запахи раніше не знайомі принцесі. Всі навколо активно рухалися під те, що язик не повернеться назвати музикою. Те, що відбувалося, більше нагадувало вакханалію, ніж те, як Літа малювала собі у уяві танцювальний клуб. Присутні перепліталися у танці, відкритість тіл та рухів наче казала про те, зо це місце точно прийшлося би по душі самому Діонісу. Помітивши, як Іпполіта стоїть на місці, просто розглядаючи присутніх, Доріан взяв її під руку та повів до бару. Естер з ним вже не було, вовчиця помчалася танцювати.
– Ненавиджу такі місця. Стає виразно помітно, який нині дефіцит мізків, – пробубнив перевертень, протискаючись через тих, хто танцював.
Іпполіта слухняно слідувала за ним, просто бажаючи скоріше покинути натовп. Біля барної стійки Доріан сів на високий стілець та вказав Літі на сусідній. Рудоволоса поправила вузьку сукню та сіла поруч. Як би вона не намагалася стриматися, руки самі то і діло намагалися поправити спідницю. Помітивши дискомфорт дівчини, Доріан знав з себе куртку та накинув її на коліна рудоволосої. Дівчина не знала, що сказати. Такий, здавалося б, звичайний вчинок, але він змусив її забути всі слова. Увага до її дискомфорту без найменшого очікування подяки, істинний джентльмен.
– Не дозволяй Естер наряджати себе, особливо, якщо тобі дискомфортно. Кофе, будь ласка, а леді келих крові, – зробив замовлення Доріан та дістав із кишені телефон.
Бармен оглянув Іпполіту, не сказати, що це був зацікавлений чоловічий погляд, але він явно намагався винести для себе щось корисне. Хлопець не був ні вампіром, ні перевертнем, ні людиною. Запах був незнайомий, а особливих зовнішніх рис у працівника вона не виявила.
Доріану подобалося, з якою безпосередністю Іпполіта розглядала бармена, намагаючись зрозуміти, хто ж це. Ох, як смішно спостерігати за тим, як у цій принцесі межують небезпечний звір та наївне дитя.
– Це перевертень–пума, – хлопець відповів на питання, яке читалося у лілових очах, – У перевертней багато різновидів і всі пахнуть по–різному, – пояснив хлопець, обертаючись на танцюючих та шукаючи очима Естер.
– Якщо так подумати, то всі діти ночі в деякій мірі перевертні. У всіх нас є істинний облік, котрий ми ховаємо під личиною людини, – Іпполіта спостерігала за рухами, як виявилося, пуми.
Бармен поставив перед нею келих, наповнений червоною рідиною та поклав поруч серветки.
– Щоб дама не забруднилася, – юнак, люб'язно посміхаючись, простягнув соломинку.
Після він обдарував такою ж широкою посмішкою Доріана, поставив перед ним кофе та пішов до іншого клієнта.
– Так, ти маєш рацію. Якщо казати більш вірно – ми лікантропи, ну а якщо вже брати більш вузько, то моя зграя перевертні–вовки. Є перевертні–пуми, або перевертні–ягуари, навіть медведі. Але у основному багато залежить від країни, – хлопець відпив кофе, перериваючи цей своєрідний екскурс по особливостям його виду.
Сидячи поряд із Доріаном, Літа відчувала, як швидко і сильно б'ється його серце, який жар випромінює його тіло і це наводило на думки, які ж вони все–такі різні. Вона не звикла до такого напору життя із одної персони, а що вже казати про цілий клуб, але вся увага вампірши зараз була тільки на Монбарні. Несподівано на його плечі впали руки Естер, котра весело та заграючи почала втаскувати свого хлопця у танець. Схоже, цій дискусії не судилося продовжитися, адже Доріан все ж піддався та пішов слідом за його коханою. Вампір проводила їх поглядом, а пухкі губи зімкнулися на соломинці, потягуючи кров. І ось, коли рідина оказалася на язику, Іпполіта невдоволено скривилася. Така холодна, позбавлена тої солодкості та тепла життя. А може, це просто інстинкт вбивці робить свіжу кров більш солодкою?
– Чому така вродлива дівчина сидить у самотності? – голос змусив рудоволосу обернутися.
Чоловік елегантно поправив запонки на білосніжній сорочці, рукава якої сховалися під чорним піджаком. Іпполіта одразу зрозуміла, хто перед нею, навіть не дивлячись на те, що сильний аромат одеколону трохи збивав з пантелику.
– «Вампір», – впевненим тоном заключила дівчина.
Хлопець сів поруч, на місце Доріана та подивився на бармена, просто киваючи головою.
Моє ім'я Амбер Глосс. Не очікував побачити у моєму скромному закладі особу настільки знатної крові, – чоловік елегантно взяв руку Іпполіти, торкаючись губами тильної сторони долоні.
– Чутки про вашу вроду не віддають і частини належного дійсності, – його янтарні очі уважно спостерігали за реакцією принцеси, намагаючись вловити хоча б долю збентеження.
– Дякую, містер Глосс. Не думала, що тут хтось впізнає мене, – дівчина відпила трохи крові через соломинку, розглядаючи чоловіка.
Його русяве волосся спускалося трохи нижче плечей та було перев'язано чорною стрічкою, а яскраві очі продовжували вивчати Мартелл у відповідь. Амбер виявився гарним, що, звісно, не дивно для вампіра, але було у ньому щось ще. В його очах Літа бачила зацікавленість, але у той же час пробивалися якийсь смуток та втомленість.
– Ох, ваші фамільні фіолетові очі роблять це простою справою. Та й будемо чесними, ваша високість, чистокровні вампіри завжди видають своє незвичайне походження, – юнак прокрутив у руках келих, явно не поспішаючи втамувати спрагу.
– Не стану сперечатися, – з легкою, стриманою посмішкою відповіла принцеса, продовжуючи спостерігати за чоловіком.
Його прекрасна постава та плавні рухи заворожували. Галас клубу та присутні тепер попросту не привертали її уваги. Цей чоловік змусив принцесу абстрагуватися від усього, що коїлося довкола, утримуючи її увагу тільки на собі. Літа придивилася, намагаючись виловити хоча б щось в його загадковій натурі, і їй це вдалося, нехай це і була крихітна дрібниця.
– Ви обернений вампір? – запитала Літа, на що отримала здивований погляд Амбера.
Але це здивування не тривало довго, адже чоловік засміявся, прикриваючи ікла хустинкою.

– Невже я так негідно виглядаю? – чоловік награно засмутився, надуваючи і без того пухлі губи, – Завжди дивуюся, як чистокровні можуть визначити походження вампіра, стоячого рангом нижче. Хоча, це трохи лицемірно, адже «звичайні» також можуть відрізнити чистокровного від своїх, – він продовжив міркувати.
Амбер намагався показати себе в найкращому світлі, але балакучість чоловіка робила свою справу, видаючи його несерйозну натуру.
– До речі, хочу принести свої найглибші співчуття з приводу смерті вашого брата. Даріус був прекрасною людиною... Ох, вибачте, вампіром, – задерикувата посмішка чоловіка зійшла нанівець, а сам він похмурнів, неначе говорив про близького друга.
Але це протривало лише мить, адже ось він знову посміхнувся, правда більш стримано.
– Ви знали Даріуса? – Іпполіта різко взяла чоловіка за руку, навіть не освідомивши, як сильно стисла її.
– Ау, – показово сказав чоловік, а Літа відпустила чужу долонь, – Так, я знав його. У мене мережа клубів для, кхм, подібних нам. Вони розташовані по всьому світу та в одному з них ми познайомилися. Ну, точніш, нас познайомили. Ваш брат був на диво доброю та приємною особою, що неможна сказати про чарівного Габріеля, як би сильно я його не ко... поважав, – обличчя вампіра осяяла посмішка, наче він і не запинався лише мить тому.
Посмішка була такою щирою та чистою, вона давала зрозуміти, що Амбер дуже дорожить дружбою з її братами, нехай один з них вже покинув цей світ.
– Мого кузена важко витерпіти, це так, але я рада, що в моїх братів є такий гарний друг, – рудоволоса стримано посміхнулася, продовжуючи тримати благородну холоднокровність.
Дівчина хотіла продовжити розмову, але у ніс вдарив запах, такий знайомий, такий солодкий, що у голові залишилася тільки одна думка: «Не може бути». Запах почав віддалятися, а рудоволоса, сама того не усвідомлюючи, пішла за ним, роняючи куртку Монбарна на підлогу та залишила співрозмовника у здивуванні. Вона проходила мимо танцюючих, видивляючись у натовпі того, кого тут точно не повинно бути. І ось вампір наздогнала її, хапаючи за зап'ясток.
– Ти? Не може бути... Як? – Іпполіта стиснула зап'ясток дівчини сильніше, а очі вглядалися у обличчя тої, котру вона вбила.
Світловолоса дівчина із жахом дивилася на вампіра, намагаючись вирвати руку. Карі очі металися зі сторони в сторону, але не затримувалися надовго на Мартелл. Літа підійшла ближче, уважно досліджуючи її запах і тільки тоді відчула різницю. Це була не вона, не та дівчина, котра, за злим наміром долі, потрапила під колеса автівки. Близнюки... Так, зовнішньо не відрізнити, запах, звісно, також здався схожим, але аромат цієї особи більш гіркий, нагадує мигдаль. Рудоволоса відійшла від дівчини та врізалася спиною в Доріана. Іпполіта підійняла голову, обличчя вовка замерло у здивуванні та німому жаху. Він не міг повірити у те, хто перед ним. Невже примара, котра тепер буде переслідувати його до кінця життя? Перевертень опустив очі з питанням, але Літа негативно покачала головою. Ан нервово облизав губи, намагаючись впоратися зі своїм шоком.
– Вибачте, ми обізналися, – хлопець взяв Літу за руку та скрився у натовпі.
Його гаряча рука спітніла від нервів. Вони пробиралися через танцюючих, на очі Літи попадалися все нові і нові види істот, чий запах було вкрай складно вловити із–за того, що всі довкола переміщалися. Доріан запинився у сходів, які вели до виходу. Хлопець обернувся, спрямовуючи погляд блакитних очей на Літу. Сильні руки лягли на плечі, але він сам вже не дивився на неї, він дивився на натовп, очі бігали по танцюючим, намагаючись знайти когось.
– Стій тут. І нікуди не уходь. Я знайду Естер, потім поїдемо. Не подобається мені такий збіг, – хлопець скрився у натовпі.
Іпполіта піднялася на декілька сходів вверх, щоб роздивитися ту дівчину, близнюка її першої жертви. Але замість цього вона наткнулася поглядом на пана Гласса, котрий так само дивився на Мартелл. Чоловік підійняв келих та хитнув головою вниз, після чого з вампірською швидкістю зник.
– «В Даріуса завжди було багато друзів, але ось Габріель? Хоча те, як Амбер казав про Габа... Більш походило на слова коханця, ніж друга», – Іпполіта продовжила дивитися у натовп, думаючи про свої речі та аналізуючи сьогоднішні зустрічі. Голосна музика змінилася на більш повільну, мелодичну, а танцюючий натовп перестав стрибати, розділяючись на пари та починаючи танцювати, повільно покачуючись у обіймах один одного.
– Вибачте, можна запросити вас на танець?
Рудоволоса спочатку не зрозуміла, що данні слова звернені до неї, але лілові очі знайшли джерело прохання. Перед сходами стояв молодий парубок, його рука була у повітрі, а зелені очі із цікавістю оглядали рудоволосу в очікуванні відповіді. Світловолосий посміхнувся дівчині, терпляче очікуючи її рішення. Іпполіта провела рукою по волоссю, невпевнено відводячи погляд у сторону від симпатичного молодого чоловіка. Звичайний смертний, на котрого Іпполіта в житті не звернула б уваги, зараз запросив Мартелл на танець. У його очах не було і каплі страху, схоже, він навіть не знає хто перед ним.
– Я не вмію танцювати, – холодним тоном відповіла вона, намагаючись цим показати, що не зацікавлена.
Звичайно ж вона збрехала, ну, частково. Вона вміє танцювати, але не дуже полюбляє. Танець – це свобода тіла та душі, відображення внутрішнього «Я». У танці потрібна пристрасть, бажання, а Іпполіта встигла забути, що це за почуття. Раніше вона любила танцювати, до смерті старшого брата. Зараз же Мартелл стала занадто стримана та замкнута для цього. Хлопець посміхнувся, продовжуючи тримати руку у повітрі. Нехай зовнішньо іта і трималася впевнено – вона відчувала жахливу незручність. Ця широка долонь, котра і не збиралася опускатися неначе не залишала їй іншого виходу, окрім як дати згоду. Він хотів щось сказати, але людину безцеремонно відштовхнули у сторону. Доріан схопив Літу за руку та потягнув за собою до виходу, тримаючи у другій руці кинуту нею куртку.
– Стій, а де Естер? – дівчина ледве встигала за перевертнем, побоюючись, що ще однин різкий рух і спідниця трісне, – Доріан, що трапилося?
Вони вийшли з клубу і тільки тоді перевертень відпустив руку Іпполіти. Хлопець нервово ходив туди–сюди, поки з риком не вдарив стоячий поруч сміттєвий бак. Перевертень побагровів від злоби, але агресія обмежилася побиттям сміттєвого баку. Монбарн різко розвернувся та пішов вперед, прямуючи до зупинки, невпевнена у своїх діях Літа пішла за ним. Він буквально випромінював агресію і кожен, хто зустрічався на шляху – відхитувався у сторону від перевертня, відчуваючи, що краще не чіпати його. Підійшовши до своєї машини, хлопець обійшов її та відкрив двері, очікуючи Літу.
– Сідай, – наказав перевертень.
Тремтячі руки Доріана та щелепа, що смикалася буквально сигналізували про те, що зараз з ним краще не сперечатися, але навіть у такому стані він не забував бути джентльменом. Іпполіта кивнула та слухняно сіла до авто. Він сів на місце водія та взявся руками за голову, закриваючи очі. Літа не розуміла, чи варто питати про те, що сталося, але цікавість так і підбивала задати питання:
– Що сталося?
Хлопець повернув голову та подивився на Іпполіту. Його блакитні очі блищали, але сам хлопець не плакав. Він не міг собі дозволити заплакати перед кимось, як би боляче не було. «Чоловіки не плачуть», твердив Доріану з самого дитинства батько, намагаючись перевлаштувати чуттєву натуру сина.
– Вона знову це зробила. Я застав її з якимось хлопцем, – куточки його губ смикнулися у сумній посмішці.
Монбарн посміхався, хоча йому і хотілося ридати від болю та ярості, що він відчував. Знову.
– Знову? Тобто Естер регулярно зраджує тобі? А ти терпиш її витівки? – уточнила вампір.
Зараз у голові Літи знову намішали кашу. Тільки вона почала потроху розбиратися у Доріані, як той знову відкрився з іншого боку. Він здавався їй тим, хто ніколи не буде терпіти щось, але, схоже, знову помилилася.
– Не кажи так про неї. Ти не знаєш її і через що їй довелося пройти, – хлопець закинув голову до гори, прикриваючи очі.
Це звучало більше, як спроба переконати себе, аніж співрозмовницю. Літа здивовано дивилася на перевертня. Вона намагалася зрозуміти, що ж вона відчуває зараз – повагу до того, що Доріан навіть після такого захищає свою кохану, чи все ж зневагу до того, що він терпить зради Янг та знову ж виправдає дівчину.
– Але хіба те, що вона пережила, дає їй право так вчиняти з тобою? – Іпполіта схилила голову в бік, очікуючи відповіді.
Але її не було. Доріан, схоже, і сам задавався цим питанням. Хлопець відкинувся на спинку сидіння та повернув голову до вікна. У машині повисла тиша. Іпполіта дивилася в одне вікно, а Доріан у інше. Двоє цілковито чужих та різних істот, котрим навіть поговорити не про що. Доріана мало хвилювало те, що відбувається у голові Мартелл, а Літі було все одно на проблеми перевертня. Чому ж він не поїхав? Невже він, навіть не дивлячись на образу, буде чекати Естер? Іпполіта краєм ока подивилася на Доріана, котрий водив пальцем по склу, малюючи щось. Хлопець не наважувався дивитися на вампіра, адже йому було соромно. Вона цілковито незнайома персона для Монбарна та його родини, але вже являється свідком тої павутини таємниць та драм, котрими обросла його родина. Він не пам'ятає, коли це почалося. Він пам'ятає безхмарне дитинство, як батьки хоча б робили вигляд, що терплять один одного, як у його житті з'явилася Естер, котру привів до зграї батько. Залякана дівчинка, яка пережила таке, що і ворогу не побажаєш. Але зараз це була вже не вона. Літа не бачила її такою, вона не знає її і через те судить. А може, як раз це і робить її судження більш вірним, ніж судження закоханого хлопчиська.
Вампір та перевертень сиділи у машині не так довго, як обидва очікували. На стоянці почалася справжня анархія. Всі бігли до своїх автівок стрімголов, а хтось скрився у темних провулках. Двері ззаду відкрилися і в машину буквально влетіла Естер. Розтріпана дівчина поспіхом поправляла одяг та волосся.
– Доріан, гони звідси! Швидко! – мало не істерично кричала Естер.
Хлопець завів мотор та абияк виїхав з неспокійної стоянки.
– Якого хріну сталося? – хлопець прибавив швидкості.
– На клуб напали мисливці, – дівчина дістала із сумки дзеркальце та витерла розмазану помаду.
Доріан загальмував, ледве не врізавшись у іншу машину, благо інстинкти допомогли дівчинам вчасно схопитися за щось і не вилетіти через лобове скло. Хлопець повернувся до Естер.
– Мисливці?! Амбер взагалі не слідкує за охороною?!
Хлопець повернувся до керма, машина знову двинулася. Іпполіта опустила погляд, а перед очима знову загорілося полум'я. Спогади про ту ніч... Коли ж вони відпустять її? Іпполіта навіть не помітила, коли вони покинули місто. Машина мчалася по трасі, Доріан то і справа кидав погляд на дзеркало заднього виду, спостерігаючи, як чепуриться Естер. Він ще сильніше вжав педаль газу, набираючи швидкість. Його руки стиснули кермо, а на обличчі засмикалися жевалки.
– Ан, ти куди так розігнався?
Янг, як ні в чому не бувало обняла хлопця руками, схоже намагаючись заспокоїти, але перевертень смикнувся всім тілом, змушуючи її прибрати їх.
– Мені набридлі твої витівки! Чому ти продовжуєш робити це?! Чому зраджуєш?! – хлопець продовжив набирати швидкість.
Іпполіта втислася у сидіння через швидкість, але продовжувала спостерігати за драмою.
– Зраджую? Ми з тобою у вільних стосунках, забув? Це моя справа і я можу спати з ким хочу, – вовчиця хмикнула.
Доріан промовчав, не знаючи, що відповісти на це. Так, він і забув. Завжди забуває, що обіцяв Естер повну свободу. Але він не збавив швидкості, адже тепер гнівався сам на себе, що згодився на все це. Літа з цікавістю спостерігала давити на голову.
– Будь ласка... – голос вампіра пролунав так тихо, що вона вирішила повторити, – Доріан, будь ласка, зупинись! Тобі було мало одного разу?
Хлопець зупинив автівку та закрив обличчя руками, голосно видихаючи. Літа заплющила очі, намагаючись викинути із своєї голови минулу поїздку, котра так само з провини молодшого Монбарна пройшла не дуже райдужно.
– Що? Одного разу? Про що вона? – Естер оглянула Літу та Доріана.
Перед очима знову з'явилася та дівчина, котра померла з його провини, Доріан сильніше втиснув зап'ястя у очниці, лише б хоч на секунду викинути з голови це обличчя. Йому не хотілося розповідати Янг про аварію, да і взагалі говорити з нею. Він подивився на Мартелл, котра також вся стиснулася від спогадів.
– Схоже, тобі не все одна, хоча ти відчайдушно намагаєшся переконати себе у цьому, – озвучив свої думки перевертень.
Іпполіта підняла фіолетові очі на вовка.
– «Да як він сміє вважати, що розуміє мене?!» – на обличчі вампіра з'явилася злоба.
– Це твоя провина, не перекладай її на мене, – впевнено відповіла Іпполіта.
Обличчя Доріана знову напружилося. Він хотів відповісти цьому дівчиську, хотів, щоб вона пожалкувала про свої слова, але вирішив, що варто закрити тему. Хлопець знову завів автомобіль та двинувся з місця, направляючись додому.
– Так ви поясните, що сталося? – Естер хотіла відповідей, але зіштовхнулася з мовчанням обох, – Алло! З ким я говорю? Хоча, гаразд, хрін з вами.