Глава 5 (Укр.)
Глава 5
Йшли дні, пролітали неділя за неділею. Новин від родини не було, схоже, Логана так і не піймали. Іпполіта не знала, скільки вже знаходиться в полоні у перевертней, але їй дуже хотілося повернутися додому, побачити маму, тата, малюка Бастіана та Габріеля, особливо Габріеля. Весь цей час Іпполіта намагалася не покидати виділену їй кімнату, а якщо і покидала – тільки для того, щоб взяти крові із холодильника. Ілва, мати Доріана та Нікона поїхала на невизначений термін, так що її сини попросту не лізли у особистий простір вампіра. Естер, у свою чергу, намагалася налаштувати контакт з Іпполітою, заглядаючи до тої вечорами, але відсутність ентузіазму з її сторони засмучувало вовчицю. У своїй кімнаті Іпполіта читала, також просто сиділа у великого вікна, роздивляючись пейзажі.
В один з таких самотніх вечорів роздався стукіт у вікно. Занурена у читання дівчина навіть здригнулася. Третій поверг так то не припускав собою вторгнення з вікна. Іпполіта піднялася з ліжка, тихо пробираючись у сторону вікна, але стук не повторився. Вона нічого не очікувала, важко припустити, що чи хто очікує її по ту сторону скла. Стиснув у руці щільну штору, дівчина різко відкрила вікно. Здивування та нерозуміння відобразилося на блідому обличчі при виді того, що стояло на її підвіконні. Було більш вірогідним побачити якусь птаху чи білку, котра просто сіла на підвіконня, наробивши трохи шуму. Замість цього її очікував великий букет бездоганно білих гортензій. Рудоволоса обережно відкрила вікно, боячись впустити такий несподіваний подарунок.
– Звідки вони тут? – Літа обережно взяла букет до рук та озирнулась, але нікого не побачила, – Дивно, – зробила висновок дівчина та закрила вікно.
Не сказати, що Іпполіта коли–небудь мала пристрасть до квітів, скоріше їй було все одно, але чомусь цей букет здавався особливим. Принцеса уважно роздивилася букет, у нього виявилася кладена маленька записка з короткою фразою:
– «Побачивши ці квіти – я одразу подумав про тебе.»
Літа перевернула записку, але імені відправника не знайшла. Вона ще раз оглянула квіти, але ніяких слідів на ньому не виявила. Рудоволоса сіла на ліжко, милуючись квітами. Білі гортензії нагадували повітряну хмару та білі, пишні спідниці, котрі так любила Іпполіта. Напевно, відправник занадто гарно її знає. Неочікуване відчуття особистої важливості неначе вдихнуло у дівчину трохи життя, а білі квіти розвіяли той сум, котрим обросли ці будні. У душі розлилося тепло, а на обличчі з'явилася посмішка. Ця приємна дивина виявилася не єдиною. Кожні п'ять днів на вікні дівчини з'являлися гортензії, але записок більше не було. Літа, нехай і намагалася, але так і не змогла спіймати таємничого відправника на гарячому. Незабаром жителі будинку помітили, що принцеса викидає старі, зів'ялі букети, але ніхто не наважився запитати, звідки вони з'являються. Естер намагалася, але у відповідь отримувала лише загадкову посмішку.
***
Сьогоднішній день був особливим, адже вампіру раптово стало нудно наодинці с собою. Очі відмовлялися знову ходити по строкам книги, а один і той самий пейзаж став сірим та буденним. Зараз Мартелл дійсно недоставало трохи спілкування, навіть тиша тепер здавалася вже занадто гнітючою. Навіть таємничій прихильник затримався на день, схоже вирішив, що досить з Мартелл квітів. Вампір встала з затишного крісла та взяла до рук старий букет, аби був привід вийти, а там може вдасться влитися у розмову хоч з кимось. Зібравшись з силами, руда вийшла до коридору. На першому поверсі було галасливо, одразу зрозуміло, що сьогодні вся родина зібралася вдома. Іпполіта тихо спустилася, але почувши своє ім'я – зупинилася на сходах.
– Може покличемо Іпполіту? – Нікон сидів перед своєю маленькою донькою, котра наносила йому на обличчя макіяж.
– Так, гадаю, ідея непогана, а то сидить у своїй кімнаті вже чорт знає скільки тижнів та майже не показується. Може, соромиться? – роздався з кухні голос Шона.
– Да чого ви причепилися до неї? Захоче – вийде, – роздратовано фиркнув Доріан, граючи з племінниками у карти, – Не маленька дівчинка, щоб її няньчили.
– Я намагалась її витягнути, але вона наче не жива, – Естер відірвалася від телефону, вся компанія засміялася над її фразою.
– «Пф, дуже смішно», – Іпполіта скривилася.
Рудоволоса вже збиралася спуститися, але її зупинив голос Ніка.
– Ні, так неможна. Вона сидить там сама, а ми тут веселимося. Доріан, іди та поклич Літу, – дав настанову старший брат, не заважаючи Алісі наносити йому тіні на повіки.
– Чому я? Вона мене на хер пішле, – обурився перевертень.
– Тато, а можна я піду? – визвався Курт.
Хлопчика обдарували здивованими поглядами, на що той почервонів та відмахнувся.
– З чого це раптом? – Естер ледве стримала посмішку.
– Я просто не хочу, щоб Доріан напружувався. У його віці це шкідливо, – хлопчик показав язика своєму невдоволеному дядьку, на що всі знову почали сміятися, ну, майже всі.
Доріан ображено схрестив руки на грудях, театрально надуваючи щоки.
– Ну і діти пішли, – драматично озвучив перевертень та змахнув з обличчя уявну сльозинку.
– Так, іди. Гадаю, дитині вона не відмовить, – дав свою згоду Нік.
Літа зрозуміла, що все–таки варто показатися. Вона повільно спустилася зі сходів зі старим букетом у руках та демонстративно пішла до виходу з будинку, не обдарувавши нікого поглядом. Перевертні замовкли, а Курт рішуче пішов слідом за дівчиною. Рудоволоса відкрила сміттєвий бак та викинула туди зів'ялі квіти та повернулася до будинку, але їй не дали зробити і пари кроків. Курт невпевнено стояв у двірному отворі, минула хоробрість покинула хлопчика.
– Що таке? – Літа схрестила руки на грудях, дивлячись на вовченя в очікувані.
– Тебе запрошують приєднатися до нас і відмови не приймаються, – вже більш рішуче сказав Курт, але стиснуті кулаки видавали його хвилювання.
Літа трохи схилилася перед ним та заглянула в його очі. Щоки Курта залилися рум'янцем, а серце шалено колотилося.
– Боїшся мене? – дівчина з нудьгою закотила очі.
У відповідь вона отримала тільки негативне хитання головою. Навіть якщо боїться – намагається побороти це, що вже заслуговує схвалення.
– Гаразд, я піду, – Літа ледаче кивнула.
Юний вовк з вампіршою направилися до зали. Всі очі одразу кинулися на Іпполіту. Серед присутніх вона не дорахувала двох – Шона та Ексла, але судячи з запаху – батько та син були десь у будинку.
– Всім доброго вечору, – вона оглянула кожного присутнього одного за іншим.
Погляд затримався на Ніконі, нафарбованому блакитними тінями та червоною помадою. Вампір піднесла до рота долонь, намагаючись стримати сміх. Цей невимушений жест дозволив всім розслаблено видихнути.
– Літа, сідай поряд, – Естер похлопала біля себе та широко посміхнулась.
Іпполіта так і не змогла зрозуміти, чому ця вовчиця намагається потоваришувати, адже зазвичай особи її образу та характеру навпаки намагаються якось опустити нову персону. Рудоволоса сіла біля Естер, котра задоволено посміхалася.
«Що ж відбувається у твоїй голові?» – подумки звернулася вона до Естер.
Біля Літи обережно сів Курт, котрий намагався навіть не дивитися у сторону вампіра.
– Іпполіто, пробач за цікавість, але чому ти завжди у білому? Це якось нетипово для вампіра, – Нік схрестив руки на грудях.
Серйозне лице дотепно межувало із яскравим та необережним макіяжем. Іпполіта ледве стримала посмішку, зберігаючи благородну холоднокровність.
– Просто подобається. А для всього повинна бути особлива причина? – руда провела пальцями по тканині, розгладжуючи складки на спідниці.
У кімнаті з'явилися Шон та Ексл, у руках котрих були підноси з чимось незрозумілим. Це виглядало дивно – наче маленькі хмарки, одні з яких залити карамеллю, а інші – сиром.
– А ось і фірмовий попкорн від татуся Шона, – батько та син поставили підноси на стіл, всі розібрали свої порції.
Шон плюхнувся біля чоловіка, а Ексл всівся біля Доріана. Дівчина уважно оглянула попкорн у руках Естер, що викликало у дівчини посмішку.
– Хочеш спробувати? – брюнетка подала вампіру посудину.
Всі очі знову витріщилися на Літу.
– «Все одно, що в зоопарку», – руда простягнула руку до їжі та обережно, кінчиками пальців, взяла цю маленьку хмару, залиту карамеллю.
Руда поклала її до рота, повільно куштуючи. Попкорн хрустів, а смак солоної карамелі, буквально, змусив принцесу закотити очі від задоволення.
– Диявол... Безумно смачно, – Літа посміхнулася, облизуючи пухлі губи.
Шон, вдоволений реакцією, відкинувся на спинку дивана та закинув руки за голову.
– Ну звісно, я ж готував, – чоловік гордо посміхнувся та закрив очі.
– Так, що подивимось? Тільки давайте без мелодрам, – Нік взяв до рук пульт.
Всі погляди із докором подивилися на Естер. Дівчина ображено надула губи та закотила очі.
– Може наддамо вибір гості? – Шон підморгнув вампіру, явно задоволений тим, що їй сподобалося то, що він приготував.
Літа нахмурилася, задумливо дивлячись у темний екран телевізора, котрий в секунду увімкнувся.
– Я ніколи не дивилася телевізор, – чесно сказала рудоволоса, вже приготувавшись до здивованих поглядів, котрі і отримала.
– Тобто як? Взагалі ні разу? – Естер хотіла засипати дівчину розпитуваннями.
Доріан зупинив її, поклавши руку на ногу Янг.
– Моя мати не дуже вітає техніку. На її думку – є речі цікавіші за телевізор чи іншої техніки, – Мартелл із цікавістю розглядала картинки на екрані, намагаючись робити вигляд, що погляди її не збентежують.
– Отже для першого разу повинно бути щось особливе. Як що до... – Нікон вже був готовий запропонувати свій варіант, але його перебили голосним викриком.
– «Гаррі Поттер!» – у один голос загорлали Доріан та Курт.
Всі довкола закотили очі, а дядя та племінник натхненно переглянулися.
– Так, давайте влаштуємо марафон та не будемо спати всю ніч! – Доріан щасливо дивився на брата, котрий шумно видихнув, потираючи очниці, забувши про макіяж.
– Ви дивилися його місяць тому. Скільки можна? Так, фільми гарні, але ви дивитеся їх занадто часто! Але нехай, сьогодні вирішує Літа, – чоловік подивився на забрудненні очі та закотив очі.
Голубі очі Ана та Курта буквально благали вампіра дати згоду. З одної сторони вона хотіла насолити Доріану і, схоже, це була прекрасна можливість, але з іншої Літі вже стало цікаво, чому ж ці двоє так ожили при згадці про цей фільм.
– Я не проти варіанта Доріана та Курта. Колись читала книги, буде цікаво подивитися на кіно адаптацію, – дівчина потиснула плечима.
Доріан та Курт одразу зірвалися з місць. Ан приніс всім подушки та пледи, а Курт повернувся одягнений у чорну мантію, обшитою червоною тканиною всередині, у руках хлопчик тримав паличку.
– Всі готові? – запитав Нік, оглядаючи кожного.
Маленька Аліса сіла на плечі Шону та змусила його закинути голову назад, адже тепер його черга ставати гарним.
– Так, вмикай, як раз засну під нього, – ледаче пробурмотів Шон, насолоджуючись «процедурою».
Коли Монбарн переконався, що інші готові до перегляду – увімкнув фільм. Іпполіта вперше за довгий час дійсно була так захоплена чимось, навіть розмови довкола не відволікали її від перегляду. Історія про «хлопчика, котрий вижив» – буквально заворожила вампіра. Перші два фільми були схожі на казку, такі світлі та теплі, як і сам Гаррі. Цей хлопчик з вражаюче блакитними очами хоробро долав перешкоди. Він нагадав їй одного знайомого, котрий сидів не так далеко, але це, на превеликий подив, не дратувало. Але далі... Фарби на екрані сталі куди холоднішими, а те, що коїлося, становилося похмурішим із кожним фільмом. Іпполіта із замиранням серця спостерігала за тим, як Гаррі знову та знову зіштовхується з труднощами та втратами, як він намагається впоратися зі всім цим, як він втрачає себе у темряві, але дорогі люди допомагають йому знайти вихід. За вікном вже світало, майже вся компанія спала, окрім Іпполіти та Доріана. Під ранок всі почали розходитися: Нік та Шон віднесли своїх сплячих дітей додому, Естер також відправилися до своєї кімнати. Іпполіта не помічала, як години линуть при перегляді фільмів, як день знову зміняється вечором. І ось, кінець останнього фільму. Доріан вимкнув телевізор, а Іпполіта вдихнула повною груддю. Дівчина відкинулася на спинку дивану та прикрила очі. Рудоволоса відчула, як спрага почала підступати до горла, наче вона чемно очікувала, поки Мартелл закінчить дивитися фільм, перед тим, як нагадати про себе. Доріан встав з дивану та відправився на кухню. Хлопець повернувся через пару хвилин та протягнув вампіру стакан з кров'ю.
– Тримай, заслужила, – хлопець відвів погляд у сторону.
Вампір забрала стакан, кивнувши у знак подяки. Доріан сів поруч та відпив соку, знову підіймаючи очі на Літу.
– Ну як тобі? – перевертень з очікуванням дивився на вампіра.
– Ці фільми дивовижні. Я навіть не помітила, як пройшов час, – дівчина посміхнулася Доріану.
– О так. Обожнюю «Гаррі Поттера». Прекрасний витвір, як і в кіноіндустрії, так і в літературі. До речі, хто тобі сподобався більше всього?
Доріана, схоже, розривало від цікавості. Його нога нервово смикалася, а Монбарн терпляче очікував відповіді.
– Гаррі, – дівчина навіть не роздумувала над відповіддю, а посмішка стала ширше.
– Що? Серйозно? Зазвичай дівчата обирають Драко чи Снейпа. Чому саме Гаррі? – хлопець з нерозумінням нахмурився.
– Він хоробрий, сильний та дуже добрий, але при цьому ніколи не дасть скривдити себе та своїх близьких. Гаррі готовий віддати життя за своїх друзів та завжди прийде на допомогу, навіть ворогу. Він пережив стільки, але ніколи не нив та не втратив людяності. Істинний приклад для наслідування.
Руда перевела погляд на темний екран телевізора, в котрому побачила їх відображення. Хлопець посміхався, намагаючись скрити це стаканом.
– А хто твій улюблений персонаж? – Літа повернула голову до Доріана, відпиваючи крові.
– Так само, як і в тебе. Гаррі, – хлопець посміхнувся дівчині, більш щиро, ніж робив це раніше.
Їй здалося цікавим, як один твір ладен згладити кути між ворогуючими особами. Хоча, навряд цих двох можна назвати ворогами, вони, скоріш, просто істоти, котрі іспитують один к одному неприязнь. Наступила тиша. Незручне мовчання змусило вампіра та перевертня відвести погляди. Обидва робили вигляд, що роздивляються щось цікаве за вікном чи у самій вітальні, лише інколи кидаючи один на одного секундні погляди.
– Побережися! – у кімнату влетіли Курт та Ексл, ганяючись один за одним.
Хлопчики весело сміялися та дразнили один одного, а їх батьки всілися біля Літи, відтісняючи Доріана.
– Ну що, як тобі вісім фільмів підряд? – поцікавився Шон.
Чоловік цілковито ігнорував той хаос, котрий коївся навколо.
– Хлопчики, заспокойтеся. Бабуся буде невдоволена, – невдоволено цокнув Нікон.
Чоловік встав та всадив на своє місце маленьку Алісу. Дівчинка виглядала заплаканою та нервово витирала соплі.
– Що з тобою? – Літа з питанням оглянула дитину.
У відповідь та підняла блакитні очі, повні сліз та відставила нижню губу. Маленька ручка потягнулася до свого волосся, зібраного у два хвоста, та невдоволено смикнула за резинки.
– Аліса не любить, коли хтось, окрім Ілви торкається до її волосся. Їй подобаються плетіння, котрі робить їй бабуся, а ми такого не вміємо.
Шон перегнувся через Літу та обережно поправив резинку, що з'їхала, а дівчинка знову почала шмигати носом. Чоловік потиснув плечима на невдоволений погляд лілових очей та випрямився.
– Я можу тебе заплести. Мене навчила робити такі коси няня, – Іпполіта посміхнулася дівчинці.
Спершу, дівчинка із недовірою оглянула вампіршу, оцінюючи. Літа вже була готова до того, що дівчинка знову заплаче та відмовиться, але та кивнула в знак згоди. Нехай Мартелл і сама проявила ініціативу – даний результат все одно здивував її.
– Ого, а ти, схоже, подобаєшся дітям, – Нік підійшов ближче до компанії, ведучи за собою синів.
Чоловік тримав хлопчиків за вуха, а ті трималися за його руки, щоб було не так боляче.
– Тато, пусти, боляче! – кричав Курт, намагаючись вирватися.
– Ну тато, ми більше так не будемо! Чесне слово! – Ексл невинно хлопав зеленими очима.
– На цей раз вибачаю, але запам'ятайте, раз і назавжди: дім – це не місце для вашої біготні, – чоловік відпустив хлопчиків.
Вовчата одразу ж побіги з вітальні. Ексл вже скрився за поворотом, а Курт обернувся та показав батьку язика, після чого так само втік з дому. Ця ситуація викликала у дівчини посмішку. Вона згадала, як тато точно так само відчитував Даріуса та Габріеля, котрі хуліганили та розігрували всіх жителів замку. Від спогадів її відволікла маленька рука, котра простягнула їй розчіску та резинки. Аліса поклала до рота великий палець та сіла спиною до Літи.
– Я буду намагатися обережно.
Літа розпустила біле волосся маленької вовчиці та почала обережно розчісувати. Слухняне, гладке волосся дитини прекрасно піддавалося любим маніпуляціям, дозволяючи Іпполіті без найменшої шкоди творити. Доріан пішов на кухню, а Шон та Нік увімкнули новини, очікуючи, поки вампір закінчить. По телевізору казали про те, що знову по незрозумілим причинам загорівся якийсь клуб і поліція підозрює, що це серійний підпалювальник.
– Як гадаєш, це знову мисливці? – Шон серйозно подивився на чоловіка.
У очах перевертня читався страх. Нік нахмурився та взяв чоловіка за руку, намагаючись прогнати побоювання коханого.
– Мисливці це чи ні – сюди вони не сунуться. Прикриття прекрасно працює, ти ж знаєш, – чоловік заспокоююче обійняв Шона та поцілував його у лоба.
– «Знову подія? Не подобається мені це. Чому у останній рік так багато активності від мисливців?»
Дівчина продовжила возитися з волоссям дитини, а в голові не втихав рій думок. Все це здавалося нелогічним, адже мисливці зазвичай діяли більш скритно, а зараз пішли у відкриту атаку. Літу не покидало відчуття, що все, що коїлося, не до добра, що гряде щось більше, але ось що, сказати не могла.
– Гадаю, що це справа рук Маата, – у кімнату повернувся Доріан, котрий на ходу поїдав чіпси.
– Чесно – я теж так гадаю, – згідно кивнув Шон.
– Маат? Невже, єгипетська богиня вирішила спуститися та влаштувати справедливий суд? – єхидно вимовила Літа, навіть не помітивши, що не стримала чергового пориву.
– Яка ти дотепна, – Доріан нахмурився та з посмішкою закивав, – Прямо обіржатися.
– Почекай, ти нічого не чула про Маата? – Нік випустив чоловіка із обіймів, напружено піддавшись вперед, щоб краще бачити принцесу.
– Ні, а с чого би мені чути про неї?
– Про нього, – поправив дівчину Шон, – Так, насправді дивно.
– Може бути, ви розповісте мені про це замість того, щоб дивуватися? – дівчина з питанням вигнула брову.
– Маат – інформатор та помічник мисливців. Ніхто не знає, що це за істота, але завдяки його допомозі – мисливці стали небезпечніші, ніж коли небудь. Їх зброя та техніки бою стали куди краще, – Доріан піджав губи та відклав чіпси.
– І ходять чутки, що це він приклав руку до пожару у вашій резиденції, – Нік дивився на дівчину зі співчуттям.
Літі здавалося, що вона навчилася тримати емоції під контролем, але вона піджала губи з такою силою, що вони побіліли.
– Що ж, схоже, мій батько або так не вважає, або гадає, що мені це знати не обов'язково, – дівчина ковтнула ком образи, тримаючи себе у руках, – Так ніхто не знає, хто це? І не намагалися вияснити?
– Нічний народ та діти природи дуже бояться всього цього, Літа. Ніхто не хоче лізти у цю тему і щось рознюхувати. Навіть якщо припустити, що ведуться розслідування – то звичайним істотам цього ніхто не скаже, – Нік багатозначно кивнув.
Іпполіта вирішила, що нема сенсу продовжувати діалог та зосередилася на волоссі маленької. Закінчив з плетінням, вона протягнула дівчинці дзеркальце. Маленька блондинка оглянула себе та піднялася, одразу обіймаючи Літу за шию.
– Дякую, – тоненьким, дзвінким голоском подякувала Монбарн та стрибнула з дивану.
Іпполіта здивовано дивилася на дитину, а батьки дівчинки задоволено переглянулися. Аліса взяла у руки улюбленого медведика та потопала до каміну, присів там.
– Я думала, що вона не говорить, – дівчина поправила волосся, вкладаючи їх на плечі.
– Аліса вміє говорити, але не любить. Вона не дуже товариська, часто сидить із іграшками та рідко підпускає до себе когось чужого. Так що ти, схоже, особлива, – чоловіки переглянулися та продовжили дивитися телевізор.
Дівчинка продовжувала сидіти біля каміну, граючи з улюбленою іграшкою, але раптово відволіклася та подивилася у сторону виходу, після чого встала та побігла на вулицю.
– «Все чудніше та чудніше».
Іпполіта підняла очі на екран, одні картинки змінювалися іншими, тепер замість трагедій показували відео, у котрім кіт заліз у маленьку коробку, в котру вмістилися лише лапки. Але Літа не сміялася, це було лише білим шумом для задумливої дівчині.
– «Хто ж такий цей Маат і чому допомагає мисливцям? Чому батько нічого не сказав мені?»
***
Незабаром Літа повернулася до своєї кімнати. Хоча, правильно сказати, в виділену їй кімнату. Вона вирішила не заважати перевертням дивитися телевізор, та й голова була забита іншим. Хто ж такий Маат? Навіщо йому допомагати перевертням? Навіщо взагалі комусь із істот допомагати мисливцям? Іпполіта намагалася представити, при яких умовах згодилася би співпрацювати з ними. Ні, такого точно б не було, вже краще смерть, ніж співпраця із цими лицемірами.
Дівчина прийняла душ та повернулася до кімнати. Вона обгорнулася у довгий, махровий рушник та розкрила шафу. Її речі привезли через день після прибуття на територію Монбарнів. Від роздумів над вибором вбрання дівчину відволік стукіт у вікно.
– Знову квіти? – Мартелл визирнула з–за дверців шафи.
Вона очікувала побачити букет, що запізнився, але її застав зненацька неочікуваний гість. На підвіконні сиділа полярна сова, її біле пір'я сяяло на фоні темряви. Птиця продовжувала стукати дзьобом по закритому вікну, невдоволено ухаючи.
– Не може бути, – Іпполіта без роздумів відкрила вікно.
Птаха влетіла у кімнату і зробила пару колів по приміщенню, оглядаючись. Вона підлетіла до Іпполіти, в секунду птаха перетворилася на хлопця. Довгими пальцями Габріель спіймав власне перо та посміхнувся дівчині.
– Це ж треба, ти ще жива, – хлопець продовжив посміхатись.
Іпполіта дивилася на кузена, уважно оглядаючи його. Вона не могла повірити, що він справді тут, стоїть перед нею та всміхається своєю бридливою усмішкою.
– Габ, це справді ти? – дівчина невпевнено простягнула долонь до хлопця та провела пальцями по його щоці.
Пальці обережно пройшлися по його обличчю, окреслюючи скули. Мартелл дивився на кузину в нерозумінні. Що стало ще більш несподіваним, так це те, як вона різко обійняла його, нахиляючи до себе. Принц стояв у ступорі лише мить, боячись ворухнутися від такого несподівано теплого прийому. Прийшовши в себе, він обережно обійняв дівчину за талію та випрямився, підіймаючи її над підлогою. Іпполіта міцно обіймала кузена, глибоко вдихаючи знайомий, та, як виявилося, рідний запах. Він пахнув м'ятою, а холодна, гладка шкіра змусила серце битися частіше. Габріель знову був так близько до Літи, знову відчуває її запах так близько та чітко. Вона трохи відсторонилася від кузена, заглядаючи в його очі. Провівши рукою по попелястому волоссю вампіра, обличчя освітила посмішка.
– А ти посивів з нашої останньої зустрічі.
Хлопець подивився на кузину та засміявся, але тихо, щоб не переполохати будинок перевертнів.
– Я теж скучив, – він поставив дівчину на підлогу, – Іди одягнись, я нікуди не втечу.
Габ потріпав рукою своє волосся, демонстративно відвертаючи голову у сторону. Іпполіта опустила очі та усвідомила, що досі в одному рушнику. Дівчина схопила з шафи першу сукню, що трапилася та пішла до ванної. Мартелл швидко одягнулася та повернулася до кімнати, дійсно побоюючись, що не застане його там. Але він стояв там же, в очікуванні рудоволосої, а в його руках був пишний букет білих гортензій.
– Вибач, що затримав подарунок у цей раз. Вирішив, що варто спокутати провину особистою присутністю, – він протягнув Літі квіти.
– Так це був ти? – руда посміхнулася, забираючи з його рук букет.
– А хто ще? Чи в тебе вже з'явилися прихильники? – він посміхнувся, але погляд його залишився підозріло серйозним.
– Так, цілий натовп, – саркастично відповіла Мартелл та поставила квіти у вазу, обережно поправляючи бутони.
Габріель сів на ліжко, проігнорувавши їдку відповідь.
– А чому сам не з'явився, а тільки залишав їх на вікні?
– Боявся, що бачити мене не хочеш, – він старався виставити ці слова як жарт, але вийшло погано.
– Що за дурниця? Де ж твоя хвалена самовпевненість? – дівчина сіла поруч та взяла кузена за руку, роздивляючись його обличчя.
Мартелл не міг зрозуміти, що ж змінило її відношення до нього. Він намагався не видавати здивування теплому прийому, але питання та дурні думки з'явилися самі собою.
– Літо, тебе тут не ображають? Може тобі причиняли біль чи ще щось? – хлопець не зводив погляду з сумного обличчя кузини, а його долонь сильніше стисла її.
Жахливі варіанти подій самі по собі прокручувалися у голові. Так, адже вона не просто сильна дівчинка, Літа – чистокровний вампір, але хвилювання відкинуло здоровий глузд Габріеля на другий план.
– Не повіриш, але все нормально. Вони не порушують мій особистий простір, проявляють гостинність і навіть дружелюбність, ну більшість з них.
Вона все не зводила очей з його обличчя. Мартелл дуже сумувала по рідним, але тільки побачивши перед собою Габа, дівчина зрозуміла, наскільки сильно сумує.
– Тоді чому ти сумна? – блондин накрив второю рукою долонь Літи, посміхаючись їй.
– Просто хочу додому. Я так сумую за татом, мамою, Тіаном, навіть за тобою. Ти навіть не уявляєш, як сильно я вас всіх люблю, – очі вампіра почали наповнятися сльозами.
Габріель поклав руку на щоку Літи та обережно огладив її пальцями, намагаючись заспокоїти.
– Ну чого ти нюні розпустила. Ти ж тут не назавжди. Знала б ти, як всі сумують. Август буквально не з'являється дома, він разом з іншими шукає цього придурка. Підняв на вуха не тільки герцогів, але і інші королівські сім'ї. Літа, ти скоро повернишся додому.
Хлопець говорив так впевнено, так підбадьорливо, і це змусило дівчину посміхнутися.
– Краще розповідай, як батьки, як Бастіан?
У відповідь на питання, хлопець стиснув губи та опустив очі. Літа продовжувала стискати руку брата, неначе так вона могла видавити з нього більше інформації.
– Я не знаю, як ти віднесешся до цієї новини, але Власта... Понесла дитя, – награно сумне обличчя хлопця змінилося усмішкою і той засміявся, – Ха, бачила б ти своє обличчя, – хлопець прикрив рота рукою, намагаючись заглушити свій сміх.
– Ти ідіот! Знайшов яким тоном об'являти новини! Я вже було подумала, що з мамою сталося щось погане... – Літа стукнула брата в плече та розслаблено відкинулася на подушки.
– Та я не міг впустити таку можливість полоскотати твої нерви. Уж пробач, – кузен ліг біля Іпполіти, направляючи погляд у стелю, – Бастіан виріс після того, як тебе забрали. Буквально за неділю виріс в, як би сказали люди, підлітка. Він, як і Август, одержим ідеєю повернути тебе. Але, звісно, дядько не дозволяє хлопчаку лізти та висувати ніс з замку. Вважає, що занадто небезпечно. Що не день – становиться відомо про напади мисливців. Мене не покидає відчуття, що гряде щось погане, – хлопець повернув голову до Літи, оглядаючи її.
Іпполіта дивилася у стелю, не видаючи ніяких емоцій, лише руки, які нервово смикали підвіску на зап'ястку, видавали її хвилювання. Ці фанатики занадто багато нанесли шкоди не тільки всім істотам, але і родині Літи, вчасності. І це не давало спокою.
– «Отже, Габріелю також здається, що щось намічається...» – рудоволоса стисла підвіску на руці сильніше, а на лице з'явилася злість.
– Ці мисливці такі... Чудовиська. Вбивають нас просто за те, які ми, – але відповіді не було.
Хлопець думав, що ж відповісти на ці слова. А раптом вона не зрозуміє те, що він хоче сказати, а тільки обізлиться? Адже саме нерозуміння та незнання ходять під руку зі страхом та злобою.
– Так, але хіба ми не такі самі? – Габ ліг на бік та підпір рукою голову.
Його питання здивувало Літу. Дівчина піднялася на ліктях, в повному нерозумінні дивлячись на кузена. Як він міг сказати подібне? Адже вони зовсім не такі... Адже не такі?
– Не розумію...
Дівчина продовжувала обдумувати слова Габріеля, поки той с усмішкою насолоджувався власною перевагою.
– Ну, адже мисливці захищають свій вид. А більшість створінь ночі шкодять людям. Так, хтось може виправдати це нуждою, як ми, вампіри, але і в нас є інший шлях. Так назване «вегетаріанство» на крові тварин, чи ж банки донорської крові, котрі так намагається просунути Август. А є ті, хто вбиває просто заради задоволення чи вигоди. Адже ти знаєш, що на «Магічних базарах» часто продають людськи органи та частки тіла? Їх часто використовують у магічних штучках, ну, а хтось харчується. Особливо люблять малих дітей. Я якось бачив, як на аукціоні продавали людських зародків, і повір, там був просто дикій ажіотаж.
Габріель намагався сховати відразу, але Літа чула тремтіння у голосі брата. Його слова не були позбавлені сенсу.
– В кінці кінців, всі створіння у цьому світі – лише тварини, зв'язані тонкою ниттю моралі. Не вампірам судити про те, що добре, а що погано. Але все таки ми вбиваємо для того, щоб жити, коли ж люди вбивають один одного заради своїх мотивів, але ніяк не із потреби, – рудоволоса сіла на край ліжка.
– Так, ти маєш рацію. Не зміг би я прожити на тваринній крові. Це дуже складно. А навчитися пити з людей, при цьому не вбиваючи їх – це практика довгих років, – хлопець піднявся з ліжка.
Принц ходив по кімнаті, розглядаючи інтер'єр.
– Ти сам собі суперечиш. Говориш про інші шляхи, а сам п'єш та знущаєшся над смертними.
– Мені соромно за мої ігри з тими людьми. Не буду брехати, раніше це було весело та допомагало пережити внутрішні проблеми, але в останній час мені дійсно огидно з самого себе. Я калічив почуття інших, адже не міг впоратися зі своїми. Втішаю себе тим, що хоча б давно нікого не вбивав.
– Ти говориш про почуття до Даріуса?
Хлопець зупинився. Він не міг, просто не міг відповісти на це питання. Рана від нерозділених почуттів вже не боліла, але по звичці садила. Літа стисла губи, сприймаючи мовчання по–своєму. Надія на те, що його сюди привели не тільки родинні почуття розбилася із тріском. Знову. Вони мовчали. Літа не могла пробачити собі те, що знову і знову відроджує у собі цю сліпу віру. Габріель же дивився на руду та думав про те, що можливо, нове почуття і змусило його задуматися про вірність своїх дій. Змусило хотіти стати краще, для того, хто дійсно вартий цього.
– Не думай про це. Мої почуття до Даріуса – справа давно минувших днів, – сказав юнак та присів перед нею навпочіпки, беручі за руки.
Літа знову відчула укол у грудях, але не видала цього. Вона не розуміє його, а питати прямо боїться.
– «Та й що питати? «Габріель, а може бути таке, що я тобі симпатична?». Да він мене засміє.»
Вона боялася цієї надії, жахливо боялася. Але його ніжного дотику та погляду було досить, щоб розтаяти знову. Ну чому з цими почуттями так складно. Літа хотіла відволіктись, подумати про щось, окрім Габріеля та зневаги до себе за почуття до нього. Вона вирішила, що варто повернутися до попередньої теми, адже у неї залишилися питання.
– Що ти відчував після свого першого вбивства?
Вона опустила очі на свої руки, згадуючи, як на них вгасало чуже життя. Габріель приголомшено дивився на кузину, в його очах читалося нерозуміння.
– Чому ти питаєш?
Але дівчина мовчала, а обличчі Іпполіти знову не було емоцій, що лякало. Вона явно вважає, що вміє скривати свої емоції за холодною маскою, але часто все читалося на її обличчі. В моменти, коли воно дійсно ставало леденим – Габріель напружувався.
– Іпполіто, чому ти спитала? – повторив питання хлопець.
– Я вбила людину. Ну, точніше добила, – дівчина продовжила дивитися на свої руки, накриті долонями кузену.
Вона не підійняла погляду на Габа, але відчувала на собі приголомшений погляд.
– Мені дуже шкода. Але Літа, перейматися – це нормально...
Габ хотів підтримати сестру, щоб вона зрозуміла, що її не будуть засуджувати за це діяння, але її обличчя продовжувало бути без емоційним та холодним.
– Але я нічого не відчула, окрім заспокоєння. Ніякої провини, нічого. Але... Іноді мене переслідує її обличчя. Я не розумію... – рудоволоса підняла погляд на брата, а той лише посміхався.
– Може ти просто хочеш нічого не відчувати по цьому приводу? Сама поміркуй – якби тобі було все одно, ти би вже забула про цей випадок, – Габріель підніс її руку до своїх губ та обережно доторкнувся ними внутрішньої сторони долоні.
Від цього дотику по спині принцеси пройшлися мурашки, приносячи за собою ледве помітний рум'янець.
– Ти ніколи не відчувала почуття провини чи каяття, тому зараз не можеш зрозуміти, що це таке. Все прийде із часом, а може бути, і ні. Кожен переживає перше вбивство по–різному. Хтось хоче ще, хтось звинувачує себе у кожному забраному житті, а комусь все одно. Хоча вбивство і в нашій природі – ми все–такі розумні істоти, які здатні на співчуття, доброту, любов.
Він залишив ще один ніжний цілунок на руці Літи, знову визвавши рій мурашок. Рудоволоса не зводила закоханих очей з хлопця, не в силах зрозуміти, чому ж не може відпустити сою закоханість. Вона роками бореться із нею, але найменший дотик – як почуття знову беруть гору над розумом. Особливо коли доторки такі ніжні, любовні... В цей момент вона відчувала, що отримує те, чого бажала більшу частину свого життя – Габріеля. Що чого мінімуму доторків водночас достатньо, щоб відчути щастя, і водночас недостатньо, щоб насититися.
– Мені час. Може, я ще колись заскочу до тебе, – хлопець встав та склонився над нею.
Пауза затягнулася. Вони мовчки дивилися один на одного, запам'ятовуючи кожну рису. Серця обох почали зрадливо нити, вампірам було важко відпустити один одного, адже це означало, що скора зустріч може стати зовсім не скорою. Габріель навіть не розумів, чому в його душі раптово зародилися ніжні почуття до неї, але противитися їм не хотілося. Було приємно іспитувати почуття до того, хто, схоже, іспитує їх у відповідь. Виявилося цікавим дивитися на когось, кого знаєш все життя, зовсім під іншим кутом. Зараз він бачив у ній не молодшу, набридливу сестричку, а гарну, привабливу дівчину. Але все, що Габріель зміг дозволити собі – це поцілувати Літу у лоба.
– Бережи себе.
Літа ледве змусила себе відпустити руку Габріеля, вона не хотіла знову залишатися в самотності. Вампір посміхнувся кузині своєю лукавою усмішкою та вистрибнув у вікно, обертаючись на сову.
Літа підійшла до вікна, проводжуючи поглядом відлітаючого птаха. Дівчині хотілося, щоб Габріель залишився з нею на довше. Ні, Літа хотіла, щоб він забрав її додому. В кімнаті знову повисла тиша, тепер вона не заспокоювала, а неначе нагнітала. Дівчина міцно стисла у руках штору. Мартелл заздрила Габріелю, вона б також хотіла обернутися птахом та вилетіти у вікно, прагнучи до гори. Вона відпустила штору та почала вертіти підвіску на зап'ястку, знову згадуючи зустріч із братом. Іпполіта навіть подумати не могла, що Габріель вирішить навідатися до неї, що вже казати про таке неочікуване тепло у сторону своєї персони та квітах, котрі він таємно приносив стільки тижнів. Вперше за той час, що принцеса знаходилася тут – вона відчувала себе потрібною. На обличчі рудоволосої з'явилася посмішка. Все ж її родина робить все для того, щоб вона повернулася додому. Фіолетові очі вампіра кинулися на тумбу. На дерев'яному виробі, біля букету, лежало срібряне пір'я, яке нагадувало про те, що як би далеко її родина не була – вона не сама.
***
Всю ніч Літа просиділа біля вікна, вглядаючись у темне небо. Спати не хотілося, візит Габріеля наповнив принцесу новими силами, але світанок зморив дівчину, заколисавши її у затишному кріслі. Живучі із перевертнями, її режим сну почав змінюватися. Хоча, перевертні так само нічні істоти, вони виявилися куди більш наближені до людей, від того більшість з них і підлаштовувалися під людський режим сну. Літі подобалося вночі спостерігати за іншими членами зграї Монбарнів з вікна, іноді, це бувало доволі цікаво. Спостереження дозволили зробити вивід, що все–таки не всі живуть по звичайному режиму. Деякі, більш молоді, воліли вночі гуляти, а у день відсипатися. І ще один факт, котрий Літа не могла не помітити: у будинку глави зграї точно гарна звукоізоляція, адже варто було Мартелл відкрити вікно – як з вулиці доносився шум та гам, при цьому у будь–який час. Дівчина не звикла до такого, в самотньому замку джерелом галасу була сама Літа, правда тільки у дитинстві. З віком вона не стала смиренною та слухняною, ні, скоріш більш байдужою. Їй було нудно у замку, а нудьга із часом переросла у апатію, а пізніш на голову звалилася корона спадкоємиці. Зараз вона вибралася з–під опіки батьків, але все одно залишається у ув'язненні. Сьогодні в ній неначе відкрилося друге дихання, Іпполіта не хотіла сидіти у чотирьох стінах, а сонце, яке показалося вперше за весь час перебування у перевертнів – тільки підбурювало принцесу. Іпполіта одягнула білу сукню з довгим поділом, котрий вальяжно тягнулося за нею, а під нього багатошарову спідницю, котра робила кроки принцеси більш повітряними. Було смішно дивитися, як перевертні доставали чохли із спідницями, чортихаючись, на який біс їй стільки речей. Іпполіта спустилася вниз, але нікого у домі не застала. Не сказати, що рудоволоса засмутилася, але тінь смутку пробігла по блідому обличчю вампіра. Дівчина вийшла на задній двір, але і там нікого не знайшла.
– Ось і добре, не будуть докучати, – Літа вийшла назовні.
Денне сонце знову осліпило її, змушуючи заплющити очі. Поки очі вампіру звикали, вона прислухалася. Вітер гуляв по цій місцевості вільно, він розганяв опале листя та змушував інші падати. Від приємного хрусту осінньої листви Літа посміхнулася. Вона любить осінь. Гарна, барвиста пора року, котру не стомлювалися оспівувати поети та художники. Вітер доніс до принцеси знайомий запах. Адаптувавшись до світла, Літа відкрила очі. Віддалік, біля лісу, стояв Доріан із мольбертом. Хлопець не звернув уваги на вампіршу, що підійшла ззаду, він продовжував малювати, наносячи фарби на полотно.
– Так твоя пристрасть до малювання не була жартом? – рудоволоса підійшла ближче та заглянула за вовка, дивлячись чим же він такий захоплений.
– Не люблю, коли мене відволікають.
Це не звучало грубо, та і не сказати, що вже сильно зацікавлено в її словах та і реальності в цілому. Творець був заглиблений у свою реальність, Доріан продовжував водити пензлем по наміченим лініям, а в готових ділянках із кожним новим поглядом доповняв новим. Літі здавалося, що жодна деталь не зможе сховатися від гострого погляду перевертня. На його картині неначе сам по собі з'являвся осінній ліс, всі теплі відтінки листя, ті, котрі лише за секунду впали, але Доріан вже встиг зафіксувати це своїм проворним пензлем.
– І ти дійсно просто будеш далі мовчки спостерігати? – хлопець занурив пензель у воду та взяв інший.
– Ти ж сказав, що не любиш, коли тебе відволікають. А спостерігати за художниками завжди цікаво, – дівчина продовжила роздивлятися пейзаж осіннього лісу, – Гарно. Ти дуже працьовитий.
Блакитні очі Доріана округлилися, випромінюючи нерозуміння та здивування.
– Працьовитий? Може ти хотіла сказати «талановитий»? – він почесав ніс рукавом, аби не забруднити обличчя фарбою.
– Ні, я вірно виразила свої думки. Талант важливий, але він нічого не вартий без праці, – рудоволоса заправила за вухо прядку, переводячи погляд на перевертня, – Але якщо тобі так завгодно – так, ти талановитий.
Дівчина не хотіла бачити на обличчі Доріана усмішку, тому робила вигляд, що дуже зацікавлена картиною.
– Та ні, мені подобається. Подобається те, як ти міркуєш. Дуже зріло для такої малечі.
Хлопець явно намагався трохи розбавити обстановку та зняти напругу з Літи, але нарвався лише на невдоволений погляд лілових очей.
– І дякую. Мені завжди приємно слухати гарні відгуки. Особливо без сарказму.
Він посміхнувся Літі більш щиро, так, як посміхався при обговорені «Гаррі Поттера». Так, мама казала, що спільні інтереси та похвала часто допомагають порозумітися з персоною.
– А ти чим захоплюєшся? Я чув, що вампірська аристократія безумно талановита, розвиваються чи не у всьому, що є на білому світі, – хлопець продовжив малювати, час від часу поглядаючи на свою співрозмовницю.
– Ми безсмертні, як ще коротати вічність, якщо не розвиватися та не навчатися? – дівчина підняла очі на гілки.
Увагу привабив шум. Вампір застигла, спостерігаючи за тим, як руді білки стрибають один за одним, то хапаючи за хвости, то знову тікаючи.
– Логічно. Ну а особисто ти чим захоплюєшся?
Хлопець не відволікався від роботи, але затримка відповіді явно не втекла від нього. Ан повернув голову та побачив, як Літа розгублено дивиться на свої руки.
– Я... Я бралася за багато речей. Починала малювати, танцювати, співати, грати на різних інструментах, вивчати науки, але це завжди було марно. Не хотілося зовсім нічого, – дівчина підняла очі на нього та прибрала руки за спину.
Хлопець піджав губи, із співчуттям дивлячись на рудоволосу.
– А потім до моїх рук потрапив меч. В той момент я зрозуміла, що ніякий пензлик не зможе замінити мені його лезо, – вона посміхнулася, згадуючи про свій меч.
На жаль, його не доставили з іншими речами, схоже, батьки вважали, зо не варто вивозити із замку настільки цінну зброю.
– Ого, так ти мечник. Але гадаю, в тебе просто не було інтересу до всього, окрім насилля через те, що тебе тримали у чотирьох стінах.
Монбарн сказав у голос те, про що подумав, але одразу ж осікся, побоюючись зачепити дівчину.
– Прости, я не це... Тобто я не хотів... В цілому, я... Та дідько, коротше... – Доріан намагався підібрати слова, котрі б виправдали його думки, але це було марно.
Вовк чекав будь–якої реакції, але точно не сміху. Принцеса засміялася, гучно та дзвінко. Слухаючи її сміх, перевертень спершу здивувався, а потім зніяковів. Його щоки та вуха почервоніли, неначе у малолітнього хлопчиська, від чого стало соромно.
– Чого розреготалася?! – перевертень відвернувся до мольберту, аби скрити своє зніяковіння, але пензлик зрадницьки вислизував із запітнілих рук.
– Ти так смішно намагався вибачитися, бубнив, наче різко всю грамоту забув. Ти забавний.
Літа почала заспокоювати свій сміх, диявол, як давно вона не сміялася. Не насміхалася, а саме щиро сміялася. Дівчина відкинула назад довге волосся та заглянула за плечі Доріана, намагаючись знову побачити його обличчя, червоне від стиду та ніяковіння.
– Смішно, як ваше тіло видає почуття. Напевно, вкрай незручно так пітніти та червоніти.
Слова дівчини не звучали, як чергова насмішка над кимось, вони звучали весело та добродушно. Такої речі від принцеси Доріану ще не доводилося чути. Зазвичай холодний, гордий та трохи зарозумілий погляд змінився блиском веселощів і наче наповнився життям. Доріан і сам посміхнувся, схоже, дистанція поміж ними скорочувалася, може, це початок гарної дружби?
– Доріан! – роздався голосний, дитячий викрик.
До перевертня та вампірши приближалася ціла орава дітей, кожен із котрих кликав Доріана. Їхні викрики походили на зграю чайок. Діти оточили принцесу та вовка, щось нерозбірливо белькочаши. Літа із здивуванням та нерозумінням оглядала кожного із маленьких вовченят, серед котрих вона побачила вже знайомі обличчя дітей Ніка.
– Так, стоп! Тихіше, мати вашу! – Доріан повисив тон, діти замовкли, – Чо сталося? – хлопець присів перед своєю племінницею.
У руках в Аліси сьогодні був не її улюблений медведик, а маленьке, біле кошеня.
– Ми гралися у річки та почули писк, – почав Курт, а потім його перебив інший хлопчик.
– Ми знайшли у річці мішок із кошенятами та витягнули його на берег.
Обличчя дітей змінилося, стали дуже сумними та похмурими.
– Так, молодці, а де інші кошенята? – Доріан погладив кошеня в руках Аліси, а потім стурбовано оглянув інших дітей.
– Вижив тільки один, – відповів Ексл.
Діти почали хором ридати. Навіть Курт, котрий не так давно намагався довести, що вже дорослий – пустив сльозу. Ексл поставив мокрий мішок біля Доріану та витер другою рукою сльози.
– Ми хочемо, щоб ти похоронив їх, – діти почали заспокоюватися, адже знали, що Ан не відмовить.
Літа з цікавістю спостерігати за дітьми, такі різні, різного віку, а поводять себе в такій ситуації однаково. Перевертень забрав у дитини мішок та потріпав хлопчика по голові.
– Я попіклуюся, а ви, бісенятя, розважте поки принцесу, – хлопець обернувся та підморгнув Іпполіті.
– Що? – Літа з нерозумінням опустила очі на дітей, котрі потроху переставали рюмсати та із цікавістю підійшли ближче до дівчини.
Очі, що горіли цікавістю не віщували нічого хорошого.
– Доріан, повернися негайно!
Але той вже направлявся геть.
– Віддавати мені накази не у твоїй компетенції. Розважайся, – Монбарн махнув рукою не обертаючись.
– А ви правда принцеса? – запитала незнайома дівчинка, але Літа не встигла відповісти, адже за неї відповів Курт.
– Звичайно вона принцеса! – блакитноокий хлопчик діловито схрестив руки на грудях, червоніючи від погляду вампіра.
– А докази будуть? Що тут робити вампірській принцесі? – вигукнула вже інша дівчинка, котрій явно не сподобалася реакція Курта на Літу.
– Ти дурка? Ти подивися, яка вродлива, а таку сукню може носити тільки принцеса! – ще одна дитина вступила у суперечку.
– Рудих принцес не буває!
– Дура! А як же Аріель та Меріда?!
– О, а ще Анастасія!
– Це мультики, а не життя!
Діти продовжували сперечатися поміж собою, створюючи довкола Літи такий шум, що дівчина не витримала та закрила вуха. Діти все продовжували, одна маленька Аліса мовчала, огладжуючи кошеня. Ця дівчинка відрізнялася від інших дітей, поводила себе тихо та майже не говорила, а гамір довкола зовсім не бентежив маленьку вовчицю. Літа помітила, що вона все ще ходить із тими косами, котрі їй вчора заплела принцеса. В один момент галас став настільки нестерпним, що дівчина тупнула ногою, а земля під нею почала покриватися тріщинами. Діти різко замовкли, відходячи від вампіру.
– Да скільки можна? Ви такі голосні, як ваші батьки вас терплять?! І взагалі, вам зайнятися більше нічим, лише б мене обговорювати? – грізно відчитала дітей Іпполіта, але ті мовчали.
– Так, розвели галас не про що! – Курт оглянув інших дітей.
– Ой, а сам то...
Діти вже націлилися на нову суперечку, але грізний погляд лілових очей змусив їх замовкнути.
– Йдіть, займіться своїми справами, дратуєте мене, – принцеса розвернулася та гордо пішла геть із цього балагану.
Але, схоже, сьогодні її у спокої не залишать. Діти пішли слідом за нею, шепочучись поміж собою. Літа зупинилася та обернулася на дітей. Ті так само зупинилися, кожен робив вигляд, що розглядає такий живописний осінній пейзаж. Добре, що в діток ще узький словарний запас, адже Іпполіті здавалося, що вони б вже обговорювали всю красу природу та сприятливу погоду, та мізків малувато.
– Киш, – принцеса гидливо помахала руками, намагаючись відігнати вовченят, але ті тільки захихикали.
– А вона смішна.
– Літа, ми ж не собаки, – Ексл ображено схрестив руки на грудях, а Курт ткнув брата ліктем.
– М– так, а я гадала, що це Бастіан заноза. Гаразд, поставимо питання по–іншому. Що мені потрібно зробити, щоб ви відчепилися від мене? – Мартелл прибрала руки за спину.
Деякі діти повторили за нею, роблячи задумливі обличчя.
– Може пограєшся із нами? – запропонував один із дітей.
– Ні, – рудоволоса закотила очі.
Поступило ще пара варіантів активного проведення часу, але у дівчини на всі пропозиції був одна красномовна відповідь: «Ні».
– А давайте ставити їй питання. Гадаю, у всіх тут є питання.
Курт, будучі самим старшим, явно мав авторитет у цій малій банді, а може його ідея показалася цікавою всім.
– Ну, це явно краще за футбол та ляльок, – Літа підняла спідницю та присіла на землю, гарно розкинувши пишну пачку.
– Сідайте.
Діти розташувалися там, куди вказала дівчина, трохи далі, полу колом перед нею. Маленька Аліса сіла поруч із вампіром. Літа спочатку хотіла зробити зауваження, але тиха дівчинка не викликала такого роздратування, як інші діти. Вовчиця все гладила кошеня, підкормлюючи його чимось, що доставала із кишеньки у курточці.
– А чому їй можна сідати так близько? – обурився хтось із дітей.
– Тому що вона мені подобається та не дратує, як ви. Від кожного по одному питанню. Раджу поміркувати.
Але порада залишилася проігнорованою. Дітям явно не властиво терпіння, адже перша рука вже піднялася. Дівчина кивнула, позволяючи ставити питання.
– А правда, що щоб вбити вампіра – потрібно встромити йому в серце осиновий кіл?
Від цього питання у Літи округлилися очі.
– Однак, гарний початок...
Літі не достало б слів, щоб описати все обурення, котре вона відчула від такого питання, але робити було нічого.
– Якщо вампіру пробити вампіру серце – він не помре, регенерація працює надто швидко. Але якщо залишити суб'єкт в тілі – вампір впаде у сон, так як зброя буде заважати відновленню пошкоджених тканин. Але с такими, як я – цей трюк не спрацює, хіба що зброя повинна бути особливою.
Дівчина оглянула дітей, вона очікувала побачити нерозуміння на обличчях, адже використовувала терміни, котрі вони ще могли не знати, але всі зрозуміли те, що вона казала.
– «А я гадала вони дурніші», – пронеслося у голові рудоволосої.
Наступне питання не змусило себе довго чекати.
– Ти сказала «такими, як я». А чим ти така особлива, окрім титулу? – це питання поставила та ж дівчинка, котра ставила від сумнів то, що Літа принцеса.
– Люба, раджу звертатися до сторонніх більш ввічливо, а то вони можуть і хвоста відкусити, – Літа клацнула зубами, демонструючи гострі ікла.
Інші діти засміялися, а дівчинка злякано схопила за руку Курта.
– Але питання дійсно цікаве. Я можу розповісти більш розгорнуто чи у двох словах. Як вам цікавіше?
Діти як один почали просити розповісти як умога детальніше, їх допитливість забавила Мартелл, так що дівчина вирішила виконати прохання.
– Є чотири класи вампірів, для простоти сприйняття їх назвали в співвідношенні із цінними металами. Ми ділимося по чистоті крові, зовсім як метали по рідкості та цінності. Самий низький ранг «Cuprum» – «Мідь». Це ті, хто раніше був людиною. Для нас вони нічим не загрозливі, але ось звичайним людям чи іншим істотам можуть нанести велику шкоду. З роками «Cuprum» розвивають більшу силу, як і інші вампіри, але оберненим на це потрібно більше часу. Після обернення мають стандартні здібності у виді безсмертя, швидкості, сили та іншого, але ці вампіри не мають стійкості до сонця та їх легше вбити. Далі йде клас «Argentum» – «Срібло». Полукровки, які народженні вампірами, але у родоводі яких були люди. Сила полукровок залежить від того, скільки відсотків людської крові тече в їхніх жилах, так же від цього залежить з якою швидкістю вони будуть розвиватися та набирати сили. Так що полукровки та обернені майже у одній ваговій категорії, просто «Argentum» отримують більше шани за те, що народженні вампірами. «Aurum» – «Золото» – це вампіри, у котрих пращури лише рідко змішувалися з людиною чи з кимось із нижчих рангів. Вони зберегли частину сили первородних вампірів, але далеко не усю. Іноді в таких вампірів прокидається ген, відповідальний за імунітет від сонця, але це велика рідкість. І на вершині всієї цієї ієрархії ми, клас під назвою «Platinum" – «Платина". Чистокровні, ті, в чиїх жилах в первозданному вигляді зберіглася кров первородних вампірів. Чистокровні вампіри вважаються благородними, королівськими. У світі завжди було мало таких, як ми, всього сім королівських родин, кожна із яких відповідає за свою територію. Якщо чистокровний оберне людину – не факт, що він зможе вижити. Але якщо станеться диво – у силі він буде перевершувати Мідь та Срібло, став рівним Золоту.
Дівчина закінчила роз'яснення, а діти знову хором видали протяжливе: «Ваааааау». Літа задоволено посміхнулася, завжди приємно, коли тебе так захоплено слухають, хоча вона і цитувала слово у слово свою матір.
– Я відійшов усього на десять хвилин, а ти вже дітей посвячуєш у вашу ієрархію, – Доріан показався з–за дерева.
Діти радісно замахали йому руками, але ніхто не встав, схоже, питання ще залишилися. Перевертень підійшов до цієї своєрідну компанію і присів біля Літи.
– Що, вирішили засипати принцесу питаннями? – хлопець із посмішкою оглянув кожного присутнього, зовсім як старший брат.
– Від кожної дитини по одному питанню. Двоє вже свої задали.
– Я бачив у одному фільмі, що вампіри сяють на сонці, а у іншому, що згорають. Що з цього правда?
– Ти уважно слухав? Гаразд, скажімо так, вампір може врятуватися від сонячного проміння, якщо швидко сховається, але тривале прибування на під ультрафіолетовим промінням може вбити, просто перетворити на попіл. Тільки чистокровні мають імунітет.
Діти розчаровано охнули, переговорюючись про те, що краще б вампіри сяяли. Правда Іпполіта трохи злукавила, відповідаючи на це питання. Так, чистокровні більш стійкі, але при довгому перебуванні їм становиться погано, починається свербіж. Та і очі жахливо ріже від ультрафіолету. Але це дрібниці, звичайно, не зрівняються зі смертю, котра загрожує звичайним вампірам від небесного світила. Літа прямо відчула, як шкіра починає свербіти, але відсмикнула руку, адже це усього лиш самонавіювання, благо компанія розмістилася у тіні.
– А правда, що вампірів можна отруїти кров'ю мерця? Я у серіалі бачив.
– Що ж вас так цікавлять засоби винищення вампірської раси? – дівчина невдоволено оглянула дітей, а потім перевела такий же невдоволений погляд на Доріана.
Посмішка на його обличчі зникла і той невинно похлопав очами, підіймаючи руки, наче при затриманні.
– Ми їх цього не навчаємо, – хлопець замахав руками, а вираз його обличчя став серйозним, – Так, наступне питання і більше про вбивства та смерть ні слова.
Діти продовжували ставити питання, деякі дійсно були цікавими, а деякі просто торкалися дрібниць у зовнішності вампірши.
– А можна торкнутися твого волосся? – у дівчинки так сяяли очі, що здавалося, це бажання стало для неї сенсом життя.
– Безперечно ні, – Літа гордо поправила свою шевелюру, демонстративно відкидаючи волосся за спину.
Нарешті, прийшла черга останнього питання, котре залишилося за Куртом. Юний перевертень збентежено почав смикати шнурки на толстовці, при цьому намагаючись дивитися куди завгодно, але тільки не на вампіра.
– Літо, а в тебе є хлопець чи дівчина? – хлопчина почервонів, а інші діти почали хихикати.
Навіть Доріан не стримав сміху, але лояльно прикрив рота рукою, аби не бентежити і без того зніяковілого племінника.
– Ні, в мене немає ні хлопця, ні дівчини, – впевнено відповіла Літа, але у голові зрадницькі завертівся образ кузена.
Вона знову відчула його дотик до своєї щоки, міцні обійми при останній зустрічі, лагідні цілунки на руках... Все–таки не дивлячись на її обурення з приводу можливих заручин із кузеном – вона б точно померла від щастя, дізнавшись, що батьки все ж заручили їх. Цікаво, а як довго б тривало щастя, якщо раптом Габріель не захотів того ж? Як довго проживе кохання в шлюбі з примусу?
– Так, а ну, пішли всі геть. Досить дошкуляти дівчині, – Доріан встав та почав розганяти ниючих дітей, котрі просили поставити ще пару запитань.
– А ти, схоже, великий авторитет для дітей, – дівчина саркастично хмикнула.
– Я зараз зателефоную вашим батькам, а вони змусять вас робити завдання! – хлопець дістав із кишені телефон.
Доріан демонстративно покрутив гаджетом у руці, після чого всі дітки зникли із поля зору.
– Мій племінник запав на тебе, Літо, – хлопець знову посміхнувся та протягнув дівчині руку, – Будь ласкава, будь лояльна до нього, Курт усього лиш дитина.
Літа стисла долоню Доріана у своїй, підіймаючись. Його гаряча рука приємно опікала долоню дівчини. В думках Літи одразу з'явилося порівняння із невгамовним вогнем, хоча ні, не так. Доріан більше нагадував океан. Здається тихим та спокійним, але у будь–яку мить може змінити удаваний спокій на цілу бурю емоцій. Доріан був тим, кого Літі не судилося зрозуміти. Дівчина усвідомила, що тримає його долонь занадто довго та відсмикнула руку.
– Ти гарячий, як полум'я, – руда потерла руку, хмурячи брови.
– Вважатиму за комплемент, – Ан лукаво всміхався.
Хлопець підійшов до свого мольберту. Дівчина поправила спідницю, отряхуючи її від листів.
– Тобі взагалі зручно у такому ходити? Я розумію естетику таких суконь, коли ходиш по старинному замку, але тут і схаменутися не встигнеш, як порвеш його чи забрудниш.
Вовк загрозливо махнув пензлем у сторону Літи, але її серйозне обличчя змусило його прокашлятися, знову переводячи погляд на картину.
– Я звикла до пишних спідниць, а білий колір у житті не зніму, – руда хмикнула, закочуючи очі.
– Просто гадаю, що тобі навряд зручно рухатися у такій то пачці. Хоча, стоїть віддати належне, ти неначе фігурка з весільного торта, що ожила, – хлопець знову хіхікнув, не відриваючись від роботи.
– Вважатиму за комплімент.
Але на це перекривляння перевертень промовчав.
– Алісо, стій!
Знову дитячий крик, від котрого вже дійсно почала боліти голова. Мимо них із Доріаном пронеслося кошеня. Тварина зстрибнула на дерево та поповзла нагору. За маленькім прибігла Аліса, а за дівчинкою – її брати. Діти зупинилися біля дерева, спантеличено дивлячись на злякану істоту. Ексл почесав голову, від чого кучері хлопчика смішно заколихалися.
– Ми туди не заліземо. Гілки занадто високо, а за кору заціпитися не вийде – наші кігті ще занадто слабі, – хлопчик подивився на старшого брата.
Той згідно захитав головую, обдумуючи інші варіанти. Принцеса подивилася на Доріана, котрий знову захопився роботою. Проблема дітей не дуже його бентежила.
– Ти не хочеш їм допомогти?
– І заважати розвитку кмітливості підростаючого покоління? Ні, вони повинні самі придумати спосіб, – хлопець навіть не відірвав погляду від своєї картини.
Курт та Ексл обговорювали варіанти як краще підібратися до кошеня, котрий мало того, що забрався занадто високо, так ще й всівся на самому краю гілки.
– Треба попросити дорослих принести драбину.
Хлопці навіть не дивилися на свого дядька, діти дійсно не чекали від нього допомоги. Увагу Літи пригорнула Аліса, котра смикала її за спідницю. Маленька рука міцно стисла тканину та обережно смикала, а другою рукою вона показувала на пухнастий комок. Кошеня не просто не збиралося спускатися, так ще й почав голосно пищати.
– Ти хочеш, щоб я його дістала?
На питання вона отримала активні кивки, котрі служили підтвердженням. Дівчина не відпускала спідницю Літи, а намагалася підтягнути її до дерева. Це виглядало дуже кумедно, але Літа не посміла сміятися з такої наполегливої дівчинки.
– Гаразд, я допомогу, тільки не рви мені сукню, – принцеса слухняно пішла слідом та встала поруч із іншими дітьми Ніка, – Відійдіть на пару метрів.
Курт взяв Алісу та Ексла за руки, відвів у сторону. Літа відійшла лише на крок, вибравши більш вдале положення. Принцеса пригнула догори, за пишною спідницею шлейфом пригнули і листя. Лише секунда і вона вже на землі. Серце кошеня билося так шалено, Літа боялася у зайвий раз напрягти руку, щоб не розчавити бідолаху. Діти підбігли до неї, і руда віддала Алісі тварину.
– Дякую, Літа, – дівчинка посміхнулася вампіру.
Така мила крихітка визивала розчулення навіть у Іпполіти. Діти знову втекли, а вампір відчула на собі погляд. Доріан дивився на неї, поки вода вперемішку із фарбою капала з його пензля на сухі листя. Вампір розвернулась до нього, але він продовжував дивитися.
– Гарно, – він дивився на принцесу, наче заворожений.
Літа не розуміла, чому він так дивиться, але хлопець і не збирався пояснювати, адже і сам не зрозумів, що це було. Доріан раптово почав збирати свої художні приладдя, тепер навіть не підіймаючи очей на Мартелл.
– «Дивний. Поводить себе незрозуміло. Точно має якесь психічне порушення», – руда хмикнула.
Вона відвернулася від хлопця, гордо відкидаючи назад поділ сукні. Літа пішла геть від місця, де малював Доріан. Коли вона зможе зрозуміти, що відбувається у його голові?
Дівчина вирішила ще поблукати по території вовків, але її увагу привернула дивна розмова. Дівчина обійшла будинок та вийшла на терасу.
– Ні альфи, ні його дружини немає у зграї. З приводу будь–яких питань приходьте тоді, коли вони повернуться, – Нікон вів розмову із трьома іншими вовками.
Висока, темношкіра жінка стояла посередині, а позаду неї двоє чоловіків трохи нижче. ЇЇ шкіра була схожа на молочний шоколад та дуже гарно відливала на сонці, а карі очі з високу дивилися на Ніка. Вона і не збиралася йти, про це казала її поза.
– Хлопчик, адже ти старший син Елайджі. Невже я не можу обговорити всі проблеми з тобою? – жінка усміхнулася, що зробили і її підлеглі.
– Вам ж сказали, що альфи немає, чи в шановної Сахіни Болат проблеми із слухом? – біля Ніку показалася Естер, котра схрестила руки на грудях.
Гостям тут були не раді. Інші члени зграї поки що трималися у стороні, але було зрозуміло, що найменший необережний рух зі сторони чужинців і почнеться бійня.
– Нікон, я прошу тебе показати безрідній дівці, де її місце. Не годиться шавці із смітнику перебивати серйозну розмову, – жінка навіть не подивилася на Естер.
Її грубі слова заділи брюнетку, вона поникла. Естер не знала, що відповісти на ці слова, та і не гадала, що варто. Нікон вийшов вперед, закриваючи Естер собою.
– А я дивлюся, у вашій зграї не вчать своїх щенят манерам. Ця дівчина – частина зграї Монбарн. Ображаючи її – ви ображаєте і наш рід, – хлопець випрямив спину.
Ці слова здивували не тільки Сахіну, але і Літу. Схоже, Естер була Монбарнам набагато ближче, ніж просто дівчина молодшого сина. Янг взяла Ніка за руку, той міцно стиснув її у своїй великій долоні. Вона не підіймала очей, просто стояла за Ніконом, ховаючись, як за старшим братом. Його слова викликали у Сахіни роздратування, але та промовчала.
– Ладно, йдемо. Але ми повернемося і краще Елайджі бути тут, – жінка кивнула своїм підручним.
Її очі кинулися на Літу, стоячу далі. В її погляді не було здивування, схоже, вістка про те, що зграя Монбарн тримає в себе вампіра – вже давно розлетілася по іншим зграям. Вона знову подивилася на Ніка. До чоловіка підбігла Аліса. Блондинка із цікавістю дивилася на Сахіну та принюхалася.
– Мила дівчинка, – це була остання фраза жінки, після чого чужинці пішли, а разом із ними і напружена обстановка.
– Цікаве видовище, правда? – до Літи підійшла жінка.
Вовчиця схрестила руки на грудях, спостерігаючи за тим, як Нік заспокоює Естер. На обличчі жінки красувалася усмішка, погляд її був спрямований на Ніка.
– Вибачте, а ви?..
Жінка повернула голову до Літи. Вона була куди вище принцеси, її комплектація виявилася крупніше, ніж у деяких чоловіків. Рельєф її мускулів виразно просліджувалися під клітчатою сорочкою. Літа відчула себе нікчемно малою біля такої жінки.
– А так, я не представилася. Тереза, – вона протягнула руку Літі.
На обличчі Терези з'явилася яскрава, добродушна посмішка. Блакитні очі вовчиці цікаво виділялися на фоні оливкової шкіри. Вони були точнісінько як у Ілви та її дітей. Вона в цілому була доволі схожою на Ілву, яскрава різниця хіба що в рожевих пасмах, котрі вибивалися із білих, коротко стриженому волоссі. Родичка? Але раніше Літа не бачила Терезу у будинку чи в околицях.
– Наслідна принцеса Іпполіта Белослава Сасса Мартелл, – Літа потиснула руку вовчиці.
– Так, я знаю. Адже тебе Літою кличуть? – Тереза розірвала міцне рукостискання та поправила чолку, закидаючи волосся, що заважало, назад, – Можеш кликати мене Тері.
Дружелюбна посмішка не сходила з її обличчя. Схоже, не дивлячись на зовнішню грізність – Тереза доволі добродушна.
– Гаразд, – Літа кивнула у знак згоди, але посміхатися їй не хотілося, – Що ти мала на увазі, коли сказала «цікаве видовище»?
Посмішка зникла з обличчя вовчиці. Вона знову подивилася у сторону Ніка, а той кивнув їй у відповідь.
– У всьому винен Агмунд. Він прийняв у зграю Елайджу і поплатився за це, – жінка перевела погляд на Літу, – Я живу далі, трохи ближче до обриву. Якщо захочеш відпочити від шуму та гаму – заходь у гості, – жінка кивнула та пішла.
Літа здивувалася. Тереза казала загадками чи просто гадала, що Іпполіта зрозуміє, про що вона говорить? Ще одна театральна особа, да скільки можна? Але Літа недовго була у самотності. До неї підійшли Нік та Естер, судячи з обличь, їх насторожила розмова Іпполіти та Тері.
– Що вона від тебе хотіла? – Естер невдоволено проводила поглядом вовчицю, котра скоро зникла серед дерев.
– Нічого, просто представилася, – вампіра потиснула плечима.
Казати про запрошення у гості вона не стала, адже сприйняла це за звичайний жест ввічливості.
– Тітка Тереза своєрідно відноситься до нашого батька та і до ситуації у зграї в цілому. Не полюбляє зміни, – Нік посміхнувся Літі, неначе на його обличчі і не було тієї настороженості.
– Нік, ким були ті перевертні? Що вони хотіли? – рудоволоса намагалася вловити зміни в їх обличчях.
– Справи зграї, нічого серйозного, – посмішка Ніка навіть не смикнулася.
– «Невже ти настільки гарний брехун?» – Літа подивилася на Естер, та дивилася кудись у далину, але тільки не на Літу.
– «А ось ти напроти, дуже погано брешеш».
Принцеса кивнула перевертням у знак розуміння.
– Мені потрібно йти і Естер... Пам'ятай про те, що я сказав тобі, – Нік повернув голову до дівчини.
Він поклав свою руку їй на плече та м'яко посміхнувся. Дівчина кивнула, і він поцілував її у лоба. Це здивувало Літу. Нікон пішов, але Естер, схоже, вирішила зіставити Мартелл компанію.
– Давай прогуляємося, – вона взяла Літу під руку та повільно повела вперед.
Янг знову посміхнулася, але червоні очі видавали те, що вона недавно плакала. Невже її настільки заділи слова Сахіни?
– Естер, я можу задати питання?
Дівчина кивнула, але не наважувалася повернути голову до Літи. Схоже, вона боялася, що може знову розплакатися. Не дарма говорять, що слова – гостріші та небезпечніші будь–якого ножа. Лише парою слів ти можна отруїти людину, перетворити його життя на Пекло. Вже краще вдарити ножом, хоча б загоється швидше.
– В яких ти відносинах зі зграєю Монбарн? Не схоже, зо ти для них просто дівчина Доріана, – Літа дивилася перед собою, намагаючись не бентежити Естер.
– Я сирота. Не знаю, що сталося з батьками, але я змалечку була сама. Росла у дитячому будинку, де до дітей ставилися гірше, ніж до скоту. У дванадцять років я потрапила до Монбарнів. Елайджа та Ілва ростили мене, як рідну. Давали дах над головою, їжу, любов та піклування. Нік, Ан та...
Вона прокашлялася, явно намагаючись скрити цю «і». Схоже, мова про того, кого вирізали з тої сімейної фотографії?
– Хлопці мені як брати, але із Доріаном вийшло те, що вийшло, – вона посміхнулася, але її очі та тон видавали правду.
Вона не в захваті від відносин із Доріаном, але не хоче цього показувати, а може, не хоче зізнаватися у цьому самій собі.
– Чому та жінка ображала тебе такими словами?
Від питання посмішка на обличчі Янг смикнулася, але не зникла.
– Просто я обернена. Народилася людиною, а потім мене обернули. Такі не в шані у дітей ночі, чи тобі не знати. Коли мені було вісім – я втекла з притулку, думала, що ніде не може бути гірше, ніж там. Я дуже помилялася. Я довго блукала по лісу, а потім... – Янг зупинилася, шукаючи в собі сили продовжити.
Увагу Літи привернула жінка з каструлею, що димилася, котра швидко пронеслася повз них. Пар пах сумішшю овочів, але запах буряка виділився особливо яскраво. Літа скривилася, повернувшись назад до дівчини. Естер мовчала, не закінчивши свою розповідь. Дівчина почала тремтіти та обхопила себе руками. Очі округлилися, і вона раптом впала на коліна, зігнувшись до землі. Брюнетка не могла дихати, її лоб то торкався землі, то відривався від неї, а руки почали шукати опору.
– Естер! – Літа злякано дивилася на дівчину, не розуміючи, що їй робити.
Жінка, що проходила повз, впустила каструлю та кинулася бігти у будинок Монбарнів. Вовчиця продовжувала тремтіти, але тепер почала битися головою о землю, із кожним новим ударом сильніше розбиваючи лоба. Літа схопила її за плечі та зупинила, але дівчина почала кричати. ЇЇ гарне обличчя перекосилося від жаху, а кров стікала із розбитого лоба. Острі кігті полоснули Мартелл по руці, а ікла, котрі з'явилися в роті Янг так і норовили відкусити шматочок Іпполіти.
– Хто–небудь, на допомогу! – закричала Літа, але ніхто не відкликався, – Тшшш, все добре, я поруч. На допомогу! Доріан, Нікон!
Вампірша сіла на землю та притиснула до себе Естер, фіксуючи її руки, не даючи рухатися. Літа знову покликала і в цей раз її благання були почуті. Із будинку, буквально, вилетів Доріан. Він відбіг до дівчат та оголив шприц. Його тонка, гостра голка загрозливо блиснула на сонці, після чого він встромив її у стегно своєї коханої. Естер обм'якла у руках Літи, втрачаючи свідомість. Її ікла та кігті втягнулися, але перелякана Літа не ослабила хватки.
– Що це було? Вона наче збожеволіла, – Мартелл розгублено дивилася на Доріана.
Він сховав шприц, а потім простягнув руки до Естер. Тільки тоді Літа відпустила дівчину, обережно передаючи її вовку. Він підняв її, але його обличчя не висловлювало ні переляку, ні переймання. Наче цей напад був чимось буденним. Це шокувало Літу ще більше. Вона навіть забула про те, що треба підійнятися з брудної землі, просто сиділа та дивилася знизу вверх на хлопця.
– Що трапилося?
Доріан дивився на Літу, а вона не могла відірвати очей від Естер. Брюнетка лежала на руках Доріана, наче спала, але кров на обличчі, брудний одяг та розтріпане волосся давали зрозуміти, що принцесі не здалося.
– Нічого, вона просто розповідала про своє минуле і раптом це. Я навіть... Не розумію, нічого не розумію... – Літа знайшла у собі сили піднятися.
Принцеса оглянула місце, де повинна була залишитися рана від кігтів вовчиці, але регенерація зробила своє діло. Хлопець обернувся, його погляд спрямувався на лежачу на землі каструлю, із якої висипався весь вміст та про щось задумався. Ну ні, не може такий напад через суп... Чи може?
– Посидь у бесідці. Я вкладу її та все поясню, – хлопець розвернувся, щоб піти.
Але Літа швидко опинилася перед ним, не давши зробити і кроку.
– Чому ти такий спокійний? Невже для тебе це щось буденне?!
Вперше, за весь час перебування у перевертней, вона дозволила собі зірватися на крик.
– Принцеса, прошу, дай мені віднести Естер у будинок, і ти отримаєш відповіді. Їй треба відпочити.
Літа не хотіла відступати, але очі знову кинулися на окровлене обличчя Янг. Літа стисла руки та відійшла з дороги, опускаючи очі. Дівчина повільно пішла до бесідки, намагаючись викинути із голови цю ситуацію. Вона присіла на диванчик, очі знайшли сліди крові на спідниці.
– Ну ось, знову.
Знову її прекрасна, біла сукня у крові, але зараз Літі було все одно на це. Перед очима стояла ця жахлива картина, як Естер почала битися головою о землю. Серце занило та Літа піднесла руку до грудей, хапаючись за тканину. Що це за почуття? Невже вона злякалася не за себе, а за Естер? Може, вона дійсно стала достатньо близька для Літи, що змогла викликати переймання? Схоже, спроби Естер потоваришувати не пройшли дарма, раз у голові Літи засіло питання: «Це і є дружба?». Адже Літа не знає, що це. Брати не рахуються, це родичі. Неважливо, дружиш ти з ними чи ні – вони залишаться тобі близькими, а ось друг...
Літа не помічала, скільки часу пройшло, вона просто сиділа та дивилася на червоні плями.
– Знову твоя сукня постраждала. Клянусь, що подарую тобі нове, – Доріан сів біла Літи та простягнув їй чашку із кров'ю, – Випий, тобі це потрібно.
Хлопець достав із кишені сигарети та запальничку.
– Я чула, що ти наче би кинув, руда прокрутила у руках чорну чашку.
Монбарн стиснув сигарету зубами та підпалив її. Хлопець затягнувся та видохнув дим.
– Я кинув, але... Сумніваюся, що вампіри можуть вмерти від раку, так що гадаю, ти не заперечиш, – перевертень зробив ще затяжку.
– Від раку не помру, але жахливий запах буду згадувати ще довго, – дівчинка помахала рукою перед носом, намагаючись відігнати неприємний замах паленого тютюну, – І ти обіцяв все пояснити.
Літа продовжувала покачувати чашку у руках, роздивляючись, як темна рідина перетикає зі сторони у сторону.
– Подай попільничку, вона на столі, – хлопець стиснув у пальцях сигарету.
Літа не розуміла, він тягне час чи намагається налаштуватися на розмову. Схоже, це дуже важка тема. Принцеса взяла у руки посудину та передала Доріану, він кивнув у знак подяки, струшуючи попіл.
– У Естер було дуже важке дитинство та не менш важка історія обернення. Дай вгадаю, вона перервалася, коли розповідала про це?
– Так, так і є, – Літа кивнула, підтверджуючи його здогад.
– Я не можу розповісти, що з нею сталося, але повір, таке і ворогу не побажаєш. Ці події залишили дуже важку травму та варто їй почати заглиблюватися у свої спогади – стаються напади. Панічні атаки, котрі іноді переростають у часткове обернення. Вона постійно бореться із цим, намагається забутися. Клуби, випивка, психотропні, секс, – на останньому він зробив затяжку, – Але рано чи пізно картини минулого наздоганяють її та трапляється це. Хлопець докурив сигарету та потушив бичка.
– І цьому ти терпиш її зради? – Літа відкинулася на спинку дивана та підняла голову, дивлячись у стелю.
– Я кохаю її. Із самої першої зустрічі, коли тато привів її додому, – Доріан посміхнувся спогадам, – Я пообіцяв Естер, що завжди буду піклуватися про неї і що ніколи не посаджу у клітку.
– Отже, ти сам дав добро на це. Тоді чому ти так ревнував? – відповіді не було, хоча, Літа і так її знала, – Тому що кохаєш. Замкнуте коло.
Хлопець кивнув, закурюючи ще одну сигарету.
– Принцесо, ти справді подобаєшся Естер, раз вона вирішила розповісти про своє минуле, але вирішити, не означає бути готовою, – він піднявся, – Естер завжди сторонилися інші, так що окрім нас в неї нікого немає, точніше, не було. Будь їй гарною подругою та не дави на неї. Сама розповість, як прийде час.
Хлопець вийшов із бесідки, на ходу випускаючи сигаретний дим. Подруга? Отже, не тільки Літа так подумала. Дівчина зробила ковток із чашки, вміст обпалив язика та Літа виплюнула це назад.
– Кров та віскі?
Доріан повільно крокував у сторону будинку, але злі фіолетові очі, свердлячі спину, змусили його прискоритися.
– Для заспокоєння нервів!