Глава 10 (Укр.)
Глава 10
Життя – це той ще примхливий та непостійний художник. Воно то слідує чіткій техніці, то різко починає різати полотно пензлем, залишаючи на білому фоні хаотичні мазки. Доріан зрозумів це нещодавно, раніше він не замислювався над складнощами буття, взаємин і почуттів. Виявилося, що кожен пункт має не лише різну техніку – а й різні кольори, аж до відтінків та навіть матеріалу полотна. Монбарну не подобається доросле життя. Коли ти молодший – все простіше. Але коли він почав усвідомлювати очевидні речі? Коли зрозумів, що батьки ніколи не кохали один одного? Що брат і батько буквально готові перегризти один одному горлянки? Що іноді ваші із другом інтереси відрізняються та доводиться обирати? І звичайно, що твої рішення можуть поранити когось так само, як тебе ранять чужі? Скільки ще речей йому доведеться усвідомити та прийняти? Рука знову не послухалася господаря, залишаючи надто товстий та необережний мазок, псуючи зимовий пейзаж.
– Твою ж... – процідив перевертень та стиснув у кулаку пензлик.
Крихкий, тонкий пензлик хруснув у його сильній руці і Монбарн шпурнув її убік.
– Щось ти агресивний, – Естер подала хлопцеві чашку з гарячим шоколадом.
– Звичайно. Тільки подивися – грудень, а снігу немає.
– Так початок зими, а тобі вже сніг подавай. А з голови краєвид зі снігом намалювати взагалі ніяк? Що ти за художник? – дівчина засміялася, вдихаючи запах свіжої кави. – А може, справа не у відсутності снігу? Ти помирився із Літою?
– Не починай, – хлопець зробив ковток і обійняв свою дівчину за талію, – Пам'ятаю, коли тато привіз тебе. Тоді випав перший сніг.
Доріан опустив погляд блакитних очей на Естер, але її обличчя нічого не висловлювало. Це «нічого» було навіть гірше, ніж злість чи огида. Їй ніби було байдуже. Усередині неприємно вкололо, здавалося, що й без того не раз розбите серце вирішило шпурнути себе своїм же уламком.
– Ходімо в дім. На терасі холодно, – Естер відійшла від Доріана і зайшла до будинку.
І чому він покохав її? Чому навіть зараз кохає? Вона стільки разів ранила його, розбивала серце на дрібні уламки, а він все одно плететься за нею. Так, коли ти дитина – все простіше. Перевертень склав своє художнє приладдя і вже збирався зайти в будинок, як його гукнули племінники.
– Доріане, тата не дзвонили? – Курт підбіг до дядька і взяв у того саквояж, а Ексл підняв полотна.
Хлопець на мить впав у ступор, думаючи, що відповісти. Правда в тому, що Нік не дзвонив уже декілька днів. Волею не волею, а Доріан почав погоджуватися з тим, що його брат зовсім забув про інших своїх дітей. Що ж до Шона? Напевно, надто зайнятий, опікуючи психологічне здоров'я Ніка.
– Так, тільки ви з Екслом не встигли. Брат і Шон дуже зайняті, сказали, що наступного разу точно поспілкуються із вами, – хлопець натягнув на обличчя посмішку.
О Місяць, яка ж ганьба. Так нахабно брехати наївним, невинним дітям. Доріан прикусив щоку, щоб хоч якось покарати себе за брехню заради блага.
– Ну ось... Тепер точно від телефону відходити не будемо! – Ексл відчинив двері, впускаючи брата та дядька вперед.
Не дивлячись на внутрішні муки – на обличчі Монбарна залишалася посмішка. Племінники допомогли йому донести все до майстерні. Вовк не пустив їх у приміщення, та й сам вирішив зайти, не вмикаючи світло. Не хотів зайвий раз бачити Її. Обличчя тієї дівчини все ще переслідувало Ана, але йому стало трохи краще. Він хоча б перестав малювати її, але так і не зміг знайти в собі сили знищити картини. Він ніби боявся, що решта її душі зникне разом із полотнами. Ці картини – його дар вбивці, спроба подарувати нове вмістилище замість того, що він забрав, нехай й ненавмисно. Спроба хоч якось загладити провину і стерти з пам'яті обличчя, перенісши його на картину.
– Ми порубаємо у приставку.
Ексл і Курт втекли на гору, не чекаючи, коли дядько набереться хоробрості та відчинить двері в цю таємну кімнату. Все–таки увага дітей дуже швидко перемикається, це й на краще. Доріан відчинив двері і замруживши очі спустився в підвал, тарабанячи за собою своє приладдя. Нехай він і не ввімкнув світло, навіть заплющив очі, але все одно відчував, як сотні очей дивляться на нього, засуджуючи, питаючи: «За що?».
– Ан, я спустилася до басейну, – крикнула Естер.
Закривши майстерню, Доріан попрямував за нею. На очі траплялися намальовані ним картини, що висіли на стінах будинку. Тато завжди підкреслював у ньому талант, хвалив та підтримував сина у його улюбленій справі. Напевно, це й замилило очі дитини. Не сказати, що, починаючи усвідомлювати неоднозначність батька, Ан різко розлюбив його. Скоріше, почав ставитися з трохи більшим побоюванням, та й не тільки до нього. Виявляється, кожне створіння неоднозначно та безглуздо вважати, що знаєш когось на всі сто. Хлопець спустився в підвал і на мить застиг на останній сходинці. Іпполита сиділа біля басейну і розмовляла з Естер, заплітаючи волосся русалці. Дивлячись на вампіршу, він згадав. Так, він згадав, коли почав замислюватися. Коли в їхньому житті з'явився Логан. Точніше після того, чим закінчилася його поява. Літа підняла на вовка очі, і її погляд змінився. Став холодним і навіть зневажливим.
– «Ну, будь–яка емоція краща за її відсутність».
Ця думка змусила його поглянути на Естер, яка замахала руками та головою у бік Літи, натякаючи, що треба розпочати діалог. Перевертень опустив блакитні очі, не в змозі впоратися із соромом. Адже він справді позбавив її можливості побачитися з рідними, ще й мовчав про це в той момент, коли вона називала його другом.
– «Яка ж я скотина. Жахлива, цинічна худоба».
Але хлопець узяв себе до рук і максимально розслаблено підійшов до шезлонгу, лягаючи на нього.
– Що обговорюєте? – Монбарн поклав руки під потилицю.
– Про те, що я збираюся цього року взяти золото на конкурсі з фігурного катання, – Естер гордо посміхнулася.
– Ти перемагаєш щороку, звичайно, виграєш і в цьому, – хлопець ніжно посміхнувся їй та потиснув плечима, – Літо, а ти катаєшся?
– Ні, – Мартелл навіть не обернулася та продовжила вплітати перли у волосся Еар.
Русалка хотіла повернутись до Доріана, але сильні руки вампірші не дозволили їй цього зробити.
– Вона злитися на тебе, – русалка плюхнула хвостом, – Ти поганий друг.
– Так, просто жахливий, – зітхнув Доріан, – Я правда вчинив, як сволота, але вона має зрозуміти...
– О так, я розумію. Ти покарав мене за те, що я випустила вашого ворога на свободу. Наче мало мені, що ви тримаєте мене тут.
– Тримаємо? Та ти з нами побачила більше, ніж за все своє життя!
– Доріан! – Янг смикнула вовка за рукав і той осікся. Руки вампірші на мить зупинилися. Він не бачив обличчя, але знаючи Іпполиту – вона точно стиснула губи від злості.
– Літо, вибач, я не повинен був... – хлопець прикусив свого язика.
Вампірша швидко заплела волосся русалки і демонстративно піднялася, з гордо піднятою головою покинула його. Естер грюкнула рукою по лобі, але промовчала.
– На її міс–сці – я б вирвала твій язик, – русалка взяла до рук дзеркало і оглянула своє волосся.
– Так, Еар, я теж, – Монбарн провів рукою по обличчю, зітхаючи.
– Естер, дивис–сь, як гарно! – русалка продемонструвала своє волосся.
– І справді, просто чудово. Хочеш, я ще й нафарбую тебе?
– Макіяж? О, мені дуже с–сподобалося, як ти водиш пензликами по моєму обличчю!
Хлопець не став заважати розвагам дівчат та ретирувався. Він збирався піти слідом за вампіршою, але відчув запах стороннього вовка. Хлопець принюхався і пішов слідом чужинця, який привів до дверей батьківського кабінету. Він прислухався, але через щільно зачинені двері було важко розрізнити про що йшлося. Що за несподіваний гість? Двері відчинилися, і Доріан машинально відскочив, пропускаючи незнайомого чоловіка. Той кивнув Монбарну та вийшов із дому.
– Я ж казала, що все це не приведе до добра! – мама не кричала, але тон її голосу давав зрозуміти, що жінка знаходиться на межі, – Я заберу Доріана та хлопчиків до своїх родичів на північ.
– Жінка, заспокойся, – батько ж говорив спокійно.
– Що?! Заспокоїтися? Ще скажи, що все під контролем! – Ілва почала зриватися на крик.
– Я сказав тобі заспокоїтись! – тато вдарив по столу.
Вовчиця замовкла.
– Мамо, тату, що відбувається? – до кабінету зайшов Доріан.
Обличчя матері осяяло усмішкою. Ніби це не вона миттю тому готова була завити від переповнюючих її емоцій.
– Любий, все добре. Ти поїв? – Запитала Ілва з усмішкою.
– «Зовсім як у дитинстві».
Юний перевертень ковтнув, усвідомлюючи, що все й раніше було так, як зараз, просто він цього не помічав.
– Нічого не добре. Це був посол від місцевих зграй, вони зібрали нараду і викликають мене на слухання, – Елайджа схрестив пальці віялом і доторкнувся до них вустами.
Усього декілька секунд мовчання і чоловік продовжив:
– І ти, Доріане, підеш зі мною, як спадкоємець.
– Що? Спадкоємець? Але за традицією, якщо ніхто не кине тобі виклик – зграю повинен успадкувати Нік, – блакитні очі Ана округлилися від нерозуміння.
– Я не залишу йому те, над чим працював довгі роки, – чоловік підвівся з дерев'яного крісла, – Він не гідний і випадок з Алісою підтвердив це. Альфа має бути готовий пожертвувати одним на користь інших, – чоловік кивнув на фотографію Курта, що стоїть на його столі.
– Мамо, скажи йому, – він глянув на біловолосу жінку, але вираз її обличчя не обіцяв нічого хорошого, – Мамо...
– У цьому твій батько має рацію. Ти знаєш, я безмірно люблю Алісу, але твій брат ніби збожеволів. Чорт із нами, але він не дзвонить навіть хлопчикам, – вона підійшла до столу і присіла на той, – Я теж вважаю, що ти – найкраща кандидатура.
Доріан не знав, що сказати. Він навіть ніколи не думав, що в нього може з'явитися можливість стати альфою. Він усе життя знав, що альфою буде Нік, а самому Доріану дарована свобода від зобов'язань. Він часто мріяв, що після того, як альфою стане Нік – вони з Естер поїдуть, поселяться десь у центрі міста та приїжджатимуть лише на вихідні. Але слова батьків змінювали все. Усі його мрії з тріском розбилися об дерев'яну підлогу.
– А як я не хочу? – він підвів очі на батька.
– У тебе немає вибору, сину, – чоловік відповів це, як відрізав, даючи зрозуміти, що обурення дитини його не хитають, – Та й до того ж ти показав, що можеш прийняти складне рішення на благо, твій брат точно б відпустив дівчисько до рідних.
– Тобто ти пишаєшся тим, що я поставив свою ненависть до Логана вище, ніж дружбу з нею?
– Ти драматизуєш, – Елайджа похитав головою, – Доріан, ти ще юний і схильний ділити світ на чорне та біле. Я пишаюся тим, що не дивлячись на свою доброту, ти ставиш благо зграї вище за особисті уподобання.
– Ображати тих, хто довіряє тобі – погано у будь–якій іпостасі.
– Доведеться чинити і гірше на благо зграї, але родина – завжди понад усе. Ти зрозумієш це, коли станеш старшим. А зараз йди, збирайся. В тебе двадцять хвилин, – Елайджа підвівся і вийшов з кабінету.
Доріан вийшов услід, не давши матері сказати і слова. Як вона може погодитись на те, щоб Ніка позбавили того, що його по праву? Як вона сміє припускати, що Доріан вчинить так зі своїм братом? Раптовий крик Естер про допомогу змусив хлопця отямитися.
– На допомогу! Швидше!
Голос коханої долинав з басейну, Доріан навіть не зрозумів, як опинився там так швидко. Промокла дівчина сиділа на кахлі, а в неї на колінах лежала Еар. Русалка, схоже, була непритомна, але на її хвості з'явилися гематоми, місцями просто була відсутня луска. Тіло її не змінювалось, русалка просто статично лежала, ніби не жива істота, а просто якісно виконана лялька. Слідом за Аном спустилися Ілва та Елайджа, Літа так само не змусила на себе довго чекати. Мама підійшла до русалки і взяла руку тій у свою, промацуючи пульс.
– Що трапилося? – Жінка підняла погляд на перелякану Янг.
– Я–я н–не знаю, – вовчиця заїкалася від переляку, але проковтнувши, затараторила так швидко, що просто не встигала знову запнутися, – Вона просто сиділа на краю басейну, а потім різко впала у воду. Я пірнула за нею і витягла.
– Гадаю, звичайна вода їй не підходить, – Ілва оглянула дівчину повністю, помічаючи про себе, що луска по всьому тілу так само почала линяти.
– Потрібно покликати лікаря, а ще краще відпустити її, – Іпполита сіла поруч і взяла Еар за іншу руку.
– Лита має рацію, нам треба відвести її до моря, – Доріан підійшов до дівчат і попросив жестами відійти, щоб не заважали.
Вовк узяв Еар на руки і поспішив у бік виходу.
– Вона залишається, – холодним тоном сказав Елайджа.
Від сказаного батьком Доріан зупинився. Хлопець повільно обернувся до старшого Монбарна, але перепитати не встиг, його випередили.
– Що? – вигукнули одночасно Літа та Естер.
– Елайджа, ти, мабуть, жартуєш. Дівчинці потрібно в морську воду, інакше...
Старший Монбарн підняв руку, перериваючи слова дружини.
– Вона потрібна нам, точніше, її сльози. Я не знаю, що планують інші альфи щодо нашої зграї, але, якщо не обійдеться без бою – цілителька нам ой як знадобитися, – чоловік подивився на Літу, а потім на Естер, – Це не обговорюється, – чоловік розвернувся у бік виходу.
– Та як смієш ти, пихатий індик, розпоряджатися чужим життям? – Іпполита опинилася біля Елайджі, – Еар – не одна з твоїх підлеглих, її навіть врятували не твої вовки, а я. Вона – моя, і вирішуватиму за неї теж я, – дівчина вперше дозволила собі подібного роду спілкування з кимось, хто рангом вищий.
Присутні завмерли на місці, шоковані такими словами у бік їхнього альфи. Доріан бачив, що Літа на межі. Її очі почали світитися, шкіра, здавалося, ще більше побіліла, відкриваючи її справжню, лякаючу натуру. Лють, вона лилася з неї, здавалося, стала відчутною. Ця злість руйнувала контроль над емоціями і знищувала здорові думки вампірші, яка готова вступити в бій хоч зараз. Доріан не знав, така реакція – це щире бажання захистити русалку, чи накопичена за весь час злість, до якої тепер причетний і він? Очі альфи блиснули, навіть усміхнулися, але губи лише здригнулися, пригнічуючи усмішку.
– А ти, виявляється, досить недалеке дівчисько. Тут, у моїй зграї ти – полонянка. Так, твоя правда, технічно русалочку врятувала ТИ, але ось у цей момент ТИ, Іпполита, перебувала під опікою МОЄЇ зграї і це створення харчується їжею МОЄЇ зграї і живе в МОЄМУ домі, – чоловік дозволив собі посміхнутися, лише на мить, – Я все сказав. Доріан, вирушаємо за двадцять хвилин, – альфа розвернувся і залишив усіх. Іпполита хотіла піти за чоловіком і продовжити з'ясування «прав» на долю русалки, але Естер схопила її за руку, не даючи цього зробити.
– Пусти, – не людським голосом прогарчала Літа, її обличчя перекосило вираз гніву, а яскраві очі вчепилися в Янг.
Естер від переляку відсмикнула руку, притискаючи ту до грудей. Янг уперше бачила Літу такою. Замість Естер шлях принцесі перегородила Ілва.
– Іпполита, не треба. Зараз ти його не переконаєш, якщо Елайджа щось вирішив – простіше здатися... Ну чи спробувати пізніше, – жінка повернула голову, дивлячись у слід чоловікові, – Повір, чим більше насідатимеш, тим сильніше він чинитиме опір, просто із вередливості, – вовчиця м'яко посміхнулася.
Літа зупинилася, все–таки постать матері, яку являла собою Ілва, змогла достукатися до раціональності, трохи загасити полум'я люті. Доріан поклав русалку на шезлонг, не знаючи, що з нею робити. Хвіст вона так і не скинула, схоже, для цієї болісної процедури Еар має бути у свідомості.
– Синку, йди збирайся, ми доглянемо за Еар, – Ілва поплескала сина по плечу і знову присіла перед русалкою, – Естер, принеси мені аптечку, – жінка провела пальцем по гематомах і плавник русалки смикнувся, хоч сама дівчина продовжила лежати непритомною.
Естер піднялася слідом за Аном. Вовк поринув у свої думки, він не розумів, чому батько часом буває настільки жорстоким? Хоча, може, це вимушена жорстокість? Зрештою, чого варте одна істота у співвідношенні з десятком інших? Але все одно Монбарну здавалося це неправильним, як не глянь на цю ситуацію.
– Доріане, ти чуєш мене? – Естер труснула вовка.
– А? Що? – Хлопець проморгався, намагаючись зрозуміти, що робить і чому вона його трясе.
Схоже, він так задумався, що робив усе на автоматі і вже накинув куртку, навіть не зваживши на запитання та присутність Естер.
– Що трапилося? В сенсі інші альфи мають щось проти нас? – дівчина не змогла стримати цікавості і вирішила запитати на пряму.
– Альфи скликали нараду з питання нашої зграї, – хлопець застигнув куртку і намотав червоний шарф у золоту смужку.
– О боже, а раптом вони нападуть на вас? Я йду з вами! – дівчина зняла з вішалки плащ.
– Ні, ти й інші вовки залишитеся вдома, ми з Доріаном упораємося самі, – Елайджа спустився зі сходів і підійшов до дівчини, обіймаючи її за плечі, – Ти дуже хоробра, але у вас з Ілвою інше завдання. Ви повинні, у разі чого – захищати зграю. Сумніваюсь, звичайно, що вони ризикнуть напасти на нас і зроблять це відкрито.
– Може, тоді не підете?
В очах Янг промайнула надія, але чоловік стиснув губи на кшталт посмішки і заперечливо похитав головою.
– Не можна. Якщо ми не з'явимося – буде ще одна нагода напасти без розмов. Мовляв, самі відкинули переговори, – відповів Доріан замість батька, – Втечемо – вважатимемося боягузами і покриємо зграю ганьбою.
Доріан заздалегідь відповів на наступне запитання, добре знаючи, що Естер не заспокоївся. Кумедно, тепер вона показує хвилювання за них, хоча раніше вдавала, що нічого не відчуває. Батько цмокнув дівчину в лоба і кивнувши на прощання, покинув передпокій, дозволяючи синові попрощатися з коханою наодинці. Хлопець підійшов до вовчиці і поцілував ту в щоку, заспокійливо погладжуючи її передпліччя.
– Не хвилюйся. Все буде гаразд. Батько сильний вовк, вони не ризикнуть розпочинати бійку, – Ан усміхнувся, а потім вийшов слідом за батьком.
***
Батько вирішив, що краще з'явитися на нараду у людській подобі, так що, спускалися вниз річкою на своїх двох. Доріан часом ставив тату питання, не суттєві, просто щоб розвіяти нудьгу, але він відповідав коротко, явно не налаштований на діалог, так що Доріан залишив спроби заговорити. Його думки знову зайняла Естер. Чому вона така? Чому виявляє свої почуття лише тоді, коли їй щось потрібно або коли наближається небезпека? Може, вона не може виявляти свої почуття просто так, може, виною тому тяжке дитинство. Вона ж знає, як Ан любить її... Адже знає?.. Він ніколи не говорив прямо про те, як сильно любить Естер, тільки й робив, що сипав пишномовними словами і дарував подарунки, але для дівчини це все не настільки важливо, їм важливіше прямо чути про те, як їх люблять. А її зради... Не важливо, тоді він сам запропонував вільні відносини, обіцяв не обмежувати Янг ні в чому. Зараз вона просто робить це на зло, щоб покарати його за бездіяльність. Так, це точно так, він упевнений, що зміг скласти картину правильно.
– Доріан, синку, ти втомився? – Елайджа обернувся, явно трактуючи затримку по–своєму, – Нумо посидимо, сили знадобляться.
– А? Так, добре, – Доріан розсіяно плюхнувся на камінь, що відбився від стоячої поруч купи.
У юній голові зрів план освідчення, а бурхлива уява художника вже малювала щасливий результат цього зізнання. Перед очима стояло налагоджене життя, щасливе майбутнє разом із Естер.
– Синку, ти в нормі?
Чоловік простяг йому пляшку води, а молодший вовк розсіяно закивав, забираючи її з рук батька.
– Все добре, – юнак посміхнувся.
Сяючий погляд заспокоїв батькове серце. Каре–зелені очі кинулися далі, на око відміряючи, скільки залишилося до місця збору. Доріан випив води, а потім вилив трохи собі в руку, вмиваючись.
– Ходімо, нам залишилося не так багато, – чоловік накинув на плечі рюкзак і допоміг синові встати.
Вони вийшли в дивне місце, де Доріан ніколи раніше не був. Вийшло так, що він з Елайджею піднялися схилом вгору, щоб потім спуститися вниз, опинившись на мініатюрній арені, що нагадувала трибуни в Колізеї і тільки неакуратність і ребристість породи говорила про те, що це диво створено природою.
– Дивовижно...
Не втримався Доріан, жадібно розглядаючи дивовижне місце і зовсім не помітивши того, що на них вже чекали. П'ятеро альф, кожен у супроводі пари–трійки підлеглих. Сахіна Болат стояла посередині, всім своїм виглядом демонструючи, що говоритиме за всіх.
– Ісавр, Кендрік, Суніла, Джулія, – Елайджа по черзі кивнув кожному присутньому на знак вітання, але залишив негласного лідера наостанок, намагаючись показати цим те, що ця жінка в його очах важить менше за інших, – Сахіна.
Монбарн лише трохи нахилив голову, гидливо оглядаючи жінку. Вовчиця ж гордовито промовчала, виходячи до центру. Вовки розмістилися на «трибунах», Елайджа і Доріан вчинили так само, але далі від інших, як і належить «підсудним».
– Гадаю, всі присутні в курсі про причину нашого збору, але дозвольте мені озвучити це про всяк випадок. Сьогодні ми проведемо суд над Елайджею Монбарном, бо той порушив один із наших основних законів, і прошу зауважити, не один раз. Елайджа запрошував і приймав у зграю омег. Наскільки ми знаємо, є кілька категорій цих вовків: ті, хто залишив зграю і став одинаком добровільно, ті, хто осиротів або був обернений, і ті, хто зробив настільки жахливі вчинки, що їх вигнали з зграї. І саме таких покидьків підбирає альфа зграї Монбарн. Вбивць, брехунів, загалом шкідників.
Інші альфи мовчали, але їхні підлеглі були позбавлені такого самовладання. Бети перештопувалися між собою, обговорюючи сказане вовчицею. Жінка провела рукою по волоссю, майже зстриженому на нуль, схоже, її справді пригнічувало те, що зробив тато Доріана.
– Елайджа ж і сам не Монбарн. Він з таких же покидьків, не розумію, як такого вовка міг прийняти колишній альфа зграї, – з місця піднялася Джулія, відкидаючи назад неслухняне, руде, кучеряве волосся.
Жінка була нижчою і мініатюрнішою за присутніх, так що в голові Доріана сам по собі виникло порівняння із підлітком, якому так важливо вставити свої п'ять копійок.
– Елайджа врятував Агмунда від нападу мисливців і той, на знак подяки, прийняв його в зграю, – подав голос Ісавр, старший із присутніх.
Він говорив тихо, монотонно, показуючи всю свою незацікавленість. На його темному волоссі місцями мелькала сивина, а борода, схоже, посивіла давним–давно.
– Дозвольте мені висловитись. Адже підсудний теж має право слова? – Елайджа підвівся з місця, виходячи в центр.
Сахіна ж відійшла убік. Доріан напружився, готовий будь–якої миті обернутися та захистити батька.
– Так, я син такого ж вигнанця, змушений страждати через гріх свого батька. Він кинув мене напризволяще, бажаючи вберегти від помсти своєї колишньої зграї, – він оглянув своїх суддів і повернувся до їхнього супроводу, – Сахіна не повністю озвучила умову цього вигнання. Перевертень, якого викинули зі зграї, не може одружуватися, не може заводити дітей, він повинен бути один, страждати наодинці із собою та своїм гріхом. Якщо він наважиться порушити ці умови і про це дізнаються – смерть чекає на нього та його родину. 21 століття надворі, а ця дикунська традиція все ще має місце. Чому ж я і такі як я повинні страждати за те, чого не робили?
– Загвіздка складається не в тому, що ти шляхетно допомагаєш таким дітям. Загвіздка в тому, що ти збираєш саме злочинців, по суті втручаючись у справи інших зграй, – Сахіна роздратовано махнула рукою.
– Так, таке почуття, що Елайджа просто накопичує міць за допомогою цих покидьків! – Джулія кивнула, вказуючи пальцем на гордого вовка, – Навіть зараз він ні краплі не кається!
– А може, у містера Монбарна все–таки добрі наміри? Адже він на своїй шкурі відчув увесь тягар такого життя... – сині очі Суніли виблискували чистотою та якоюсь невинністю, яку Доріан дуже зрідка бачив у людях.
Її високий зріст та довгов'язкість не в'язалися з цим дитячим поглядом та інфантильним виразом обличчя. Жінка провела рукою по довгому, чорному, як смола, волоссю і почала нервово накручувати на палець пасмо, явно чекаючи нападок з боку інших альф. І нехай Монбарн підтримував її думку, його не залишало почуття, що з такої особи точно вийде не найкращий ватажок, та й по обличчях присутніх, Ан зрозумів, що не один так вважає.
– Маячня, – не витримала Джулія, буквально виплюнувши цю фразу.
– Кедрік, а ти нічого не хочеш сказати? – Сахіна обернулася, дивлячись на високого чоловіка, який за цей час не вимовив і слова.
Він не був відсторонений від того, що відбувається, як старий Ісавр, просто не втручався у все це.
– А сенс його питати?! Вони з Елайджею друзі, – зневага та спрага зірвати свій гнів на оточуючих так і била з рудоволосої.
При погляді на ці руді кучері, в голові Доріана з'явився образ Літи, хоча схожим був тільки колір волосся, більше ніякої подібності, але обличчя подруги не йшло. Всередині знову з'явилося гнітюче почуття провини, цікаво, а якби після його вчинку вона поводилася так само, як ця Джулія – йому було б легше? Так, безперечно. Ан не може витримати холодного ставлення до себе від істоти, до якої прикипів, чудовий приклад тому – Естер.
– Так, ти маєш рацію. Ми близькі друзі і я вважаю, що Елайджа прогресивніший за всіх нас, – чоловік посміхнувся і піднявся з місця, його супроводжуючі піднялися слідом, – Так склалося історично: прогрес сприймається сучасниками як щось погане, так що я не здивований, що у вас така реакція. Цілий суд влаштували. Що далі? Хтось хвіст зламає, а ми зберемо консиліум?
Блондин демонстративно розвернувся, щоб покинути ці збори.
– Мій голос на користь Елайджі, тож я відкланююся. Не хочу витрачати час на цю показуху.
– Ти просто такий же боягуз, як і він! – Джулія підстрибнула зі свого місця, і без того рум'яні щоки почервоніли ще більше.
– Далекоглядність не є боягузтво, мій недалекий друг, – Кедрик кивнув жінці і разом зі своїми вовками залишив присутніх.
– Дядько Кедрик у своєму репертуарі, – Доріан з усмішкою похитав головою.
Цей чоловік завжди відрізнявся якоюсь ексцентричністю, він казав, що думав, робив що хотів, справжній вільний вовк, без забобонів та рамок. Напевно, тому він не оминав батька, на відміну від інших вовків.
– Що ж, піти – це право Кендріка, – Сахіна стримано кивнула Джулії і та, з величезним зусиллям, сіла на місце, – Ми ж продовжимо суд над Елайджею.
Після цих слів Доріан скипів.
– «Що їм ще потрібно від батька?!»
– Мені більше нема чого сказати. Я висловився як є і більше не збираюся мусолити те саме, але в різних формулюваннях. Зробіть те, заради чого влаштували цей цирк, – Елайджа гордо підняв голову і прибрав руки за спину, демонструючи не менш горду і благородну поставу.
– Ну, якщо так...
І ось терпець Доріана закінчився. Він підвівся, хоч вірніше сказати, підірвався і вийшов перед батьком, оглядаючи кожного вовка.
– Які ж ви лицемірні. І пальцем не ворухнете для того, щоб хоч трохи допомогти тим, хто раніше був вашою родиною, але наважився оступитися. Прирікаєте навіть маленьких дітей на поневіряння на самоті, в страху бути виявленими і роздертими на шматки. Мій батько просто вирішив проблему, яку створює ваше честолюбство! Я розмовляв із вовками, яких ми приймали в нашу зграю і дивувався. Адже ви за справді жахливі провини вбиваєте, а виганяєте за те, що вовк помстився, порушив якусь заборону або ще за якусь дрібницю. Просто через непокірність. Цілковита маячня. Традиції? До біса їх, вони застарілі й жорстокі.
– Та як ти смієш, дурний хлопчисько?! Що ти розумієш у справах альф?! Непокірному вовку немає місця у зграї, злочинцям немає місця у зграї!
– Жоден вовк у нашій зграї не вбив заради забави. Джулія Волкан, чи ви відпустили хоч одного, хто вбив іншого без причини?
Жінка заперечливо похитала головою на запитання Ана.
– А скільки ви вигнали за непослух чи за вбивство з помсти?
– До чого тут це?! Я – альфа і я в праві сама розпоряджатися своїми бетами! У це ніхто не має права залазити!
– Про що я й кажу – гордість і пиха.
– Та як ти?.. – рудоволоса замовкла, розуміючи, що повторюється.
Тепер горіли не тільки її щоки – а й все обличчя нагадувало більше помідор. Здавалося, що ось–ось і вовчиця лусне від злості.
– Доріане, присядь. Ти не дав Сахіні закінчити, а вже вліз. Твоє бажання захистити батька похвально, але май повагу до старших не лише за віком, а й за титулом, – старий перевертень опустив вицвілі очі на Монбарна молодшого.
А той, уперше в житті, знайшов у собі сили не скоритися старшому вовку. Доріан випростався і гордо підняв підборіддя, дивлячись на старого не просто з непокорою, а навіть із викликом.
– Сину, годі. Якщо їй є що ще сказати – нехай каже.
Але секундний бунтарський порив не поширився на батька. Хлопець сів на своє місце і, чекаючи, подивився на Сахіну. Жінка хмикнула і знову обернулася до присутніх.
– Ми порушили питання про те, що Елайджа приймає у свою зграю вигнанців, але також є проблема в тому, скільки зараз вовків у зграї Монбарнів. Я була на їхній території і не змогла злічити, скільки ж ліканів проживає в цьому місці.
– Я теж чула про те, що зграя Монбарнов за останні десять років зросла до непристойних масштабів.
– Скільки у вас вовків? – почулося з задніх рядів.
– Двадцять сімей, – відповів Елайджа, і натовп буквально спалахнув у обуренні.
– Двадцять?! Це приблизно сорок дорослих! А скільки дітей?
– Та має бути вовчат і того більше!
– А ще й підлітки...
Кілька обурених вовків буквально перетворили засідання на величезний базар.
– Тиша! – потужний голос Сахіни змусив усіх разом замовкнути, – Ось бачите, у чому проблема? Зграя Монбарн стала надто великою, а це може привернути увагу мисливців.
– А вам яка до цього справа? Наша зграя – наші проблеми, – знову втрутився Доріан.
– Ні, юний Монбарн. Обчисливши одну зграю, вони зрозуміють принцип, яким ховаються інші і тоді кінець настане всім нам.
– Територія, яка належить моїй зграї зареєстрована, як елітна база відпочинку за містом. Документи грамотно підроблені на підставну особу, продумана кожна дрібниця, навіть підробляємо бронювання. Для всіх – у нас база з активним відпочинком на природі, поруч скелі, ліс та річка, саме те для відпочинку. Всі ми ховаємось подібними способами. То чому стоїть питання тільки про мою зграю? – Елайджа відкинув назад плащ і засунув руки в кишені штанів.
– У наших зграях не більше 10–15 осіб, переважно родичі. Молоді пари часто відокремлюються і живуть серед людей або формують відгалуження від основної зграї, від того кількість залишається в межах розумного. У сучасному світі непрактично і небезпечно мати велику кількість голів у зграї, але в тебе їх понад півсотні. Це не просто небезпечно, це катастрофа.
– Я вже сказав, що ніхто й ніколи не дізнається, що в цьому місці хтось живе на постійній основі, а не просто знімає будиночок на тиждень.
– У мене одного відчуття, що Елайджа збирає подобу армії? – вигукнув хтось із вовків, але його ніби не помітили.
Він був надто прямим, інші альфи не ризикнули б відкрито звинувачувати в такому.
– Але ми не можемо знати нічого напевно. І ось моя пропозиція – зграю Монбарн потрібно розпустити, вигнаних вовків покарати по всій строгості і, так і бути, залишити в живих їхніх дітей. Відповідальність за кожну дитину візьме на себе початкова зграя, з якої був вигнаний один із батьків. Елайджа та Ілва будуть покарані за порушення незаперечного закону та загрозу бути розкритими. Хто «за» прошу підняти руку, – Сахіна підняла руку, віддаючи перший голос проти зграї Монбарн.
Їй набридло возитися з цією темою і ходити по колу, вона просто хотіла нарешті розібратися з проблемою. Цей суд був дивним, ніби єдина його мета – це зруйнувати все, що батьки Доріана будували так важко. Друга підняла руку Джулія, чому вовк навіть не здивувався. Вона задоволено поглянула на Сунілу та Ісавра, але вони не поспішали піднімати руки.
– Гей, ви чого? Ми ж за крок від того, щоб приструнити його! – Але альфи не поспішали.
– Що таке? – Сахіна з питанням оглянула товаришів.
– Мені здається, що не справедливо позбавляти дітей батьків та сім'ї, в якій вони росли. Та й до того ж маю сумнів, що вовки здадуться без бою. Буде багато втрат для обох сторін, а я не хочу ризикувати своєю сім'єю, – синьоока винувато опустила голову.
– Я згоден із Сунілою. На жаль, за нашими законами за провини вовка відповідає і його пара. Агмунд був моїм другом протягом довгих років. Я обіцяв батькові Ілви доглядати її, так що просто не можу допустити цього, – чоловік підвівся зі свого місця і вклонився кожному з альф.
Доріану здалося, що уклін у бік Елайджі вийшов менш низьким, ніж у бік жінок. Суніла так само підвелася і, не підводячи очей, пішла слідом за старим вовком.
– Двоє проти трьох.
– Суд закінчено.
– Це... Було швидко.
Перевертні перешіптувалися і дехто вже піднявся в очікуванні свого альфи.
– Та як ви не розумієте? Його нерозсудливість і жадібність під маскою чесноти погублять нас! – рудоволоса вовчиця намагалася привернути увагу до своїх слів, судячи з червоного обличчя, Джулію душило те, що її не слухають.
– Знаєте, з мене досить. Ви дорослі, шановані перевертні, а ведете себе як маразматичні старики. Весь цей "суд" – один величезний фарс, мета якого звинуватити мого батька хоч у чомусь, – Доріан відчув, як усередині починає закипати злість.
Звір усередині почав шкрябати лапами по грудній клітці, благаючи випустити його назовні і закінчити безглузді розмови. Монбарн не раз чув від звичайних людей фрази на кшталт: "Слова можуть вирішити будь–який конфлікт, кулаками ж махають не від великого розуму", але це точно працює тільки у світі людей і то не завжди. У леканів, та й інших нічних істот загалом все інакше: хто сильніший – той правий. Зазвичай він міг придушити цю агресію їжею, бажано сирим м'ясом, але швидкий метаболізм зводив все нанівець, готовий прогризти дірку не тільки у душі, а й у бюджеті.
– Елайджа, ти настільки зайнятий "упорядкуванням" ізгоїв, що зовсім забув про виховання свого ж сина? – Сахіна потерла перенісся, розуміючи, що задум загубила зайва впевненість у тому, що загальної ненависті до Елайджі вистачить для того, щоб приперти його до стіни за законом.
– На твоєму місці я б стежив за своїми дітьми, Сахіно, – Елайджа зробив пару кроків вперед і зупинився біля жінки, – Точно, адже в тебе їх немає. Прошу пробачити мою нетактовність, – він повернув голову в бік кароокої і злегка схилив голову.
На його обличчі не було усмішки, лише куточок його рота трохи смикнувся, повідомляючи про те, що йому точно сподобався вираз обличчя його ворога.
– Доріане, ходімо. Усього доброго, пані, – він кивнув кожній вовчиці і разом з Аном покинув місце суду.
Батько і син поверталися додому тим же маршрутом і в такій же тиші. Доріан про себе дивувався витримці батька, він продовжує йти крізь усі перешкоди з гордо піднятою головою.
– Тату, я можу спитати?
– Мг, – небагатослівно відповів старший Монбарн.
– Я розумію, чому тебе не люблять інші альфи. Ти порушуєш усталені, навіть більш правильно сказати, застарілі закони, але чому саме у цих двох прямо палахкотить від ненависті до тебе? Думаю, тут якась особиста образа.
– Ох, сину, це давня історія. Я, як син вигнанця, прийнятий у зграю – був для всіх подушкою для биття, хоча не для всіх. Одна дівчина відчувала до мене щось протилежне, і ми з нею стали парою. Зараз я розумію, що ніколи її не кохав і просто переплутав подяку, спрагу ласки та тепла з високими почуттями. Ми з Сахіною були парою досить довгий час, але мені довелося розірвати стосунки з нею, оскільки вона не могла подарувати мені дітей, а пізніше я сам став альфою і одружився з твоєю матір'ю. Сахіна ж вийшла заміж за альфу іншої зграї і пізніше, забрала його статус.
– Ого, вона була в нашій зграї? Тобто вона – наша родичка? І в сенсі ти й Сахіна? Тобто вона тобі мститься?
– Так, вона троюрідна сестра твоєї матері, але не являється північною вовчицею. І не скажу, що вона прямо активно шукає спосіб розтоптати мене, але як бачиш – скористається будь–якою можливістю та приводом.
– Зрозуміло, а та руда що? Невже ти і з нею встиг? – Доріан округлив очі, але батько тільки посміявся.
– Що? Із Джулією? Ні в житті, хоч я завжди вважав її зовнішність вкрай привабливою, окрім волосся. Але в неї справді «вибуховий» характер. У житті не зустрічав жінку настільки імпульсивну та безрозсудну. Ти в курсі, що у нас добра частка вовків з її зграї? Навіть є пара її дітей, – Елайджа перестрибнув через лежаче дерево.
– Тож тому вона біситься? – Доріан так само перестрибнув через це дерево, поспішаючи за батьком.
– Швидше за все. Важко передбачити, яка дрібниця розлютить її. Тому й не полюбляю рудих. Завжди з якимось зрушенням, – Елайджа багатозначно подивився на сина.
– "Він же не збирається зараз знову починати лекцію про те, що краще не зближуватися з Литою?" – Ан повернув голову в бік, вдаючи, що його увагу привернув ухаючий філін.
– Я пишаюся тобою.
Це пролунало настільки раптово, що Доріан мало не спіткнувся об свою ж ногу.
– І мені дуже приємно, що ти заступився за мене. Зазвичай я проти, щоб хтось влазив у розмову, але ти показав свій характер, свою відданість і віру в мене. Дякую, сину, – альфа зупинився і повернувся до Ана.
Чоловік притиснув сина до себе і міцно обійняв. Ан навіть здивувався, але вже через пару секунд міцно обійняв тата у відповідь. Елайджа рідко дозволяв собі такий відкритий вираз емоцій, від того кожна похвала і кожні обійми були для блакитноокого на вагу золота.
– Дякую, тату.
Хлопець заплющив очі, розуміючи, що скільки б йому не було років – немає нічого кращого, ніж батьківські обійми. Старший Монбарн відсторонився від сина і легенько поплескав його долонею по щоці, з легкою посмішкою оглядаючи молодшого сина.
– Ти такий гарний виріс, щоразу дивуюся, що ти мій син.
– Не забувай, що в нас гарна мама, – пожартував Доріан.
Батько стримано посміявся, відводячи очі у сторону домівки.
***
– Ну, що там сталося?! Нумо розповідай!
Естер зачинила двері до спальні, щоб ніхто не почув зайвого. Доріан скинув із себе толстовку та джинси, одразу ж забираючись у ліжко.
– Я втомився. Давай потім? – він відкинувся на подушку, накриваючи очі рукою.
– А якщо я тобі добре заплачу за інформацію? – дівчина, подібно кішці, проповзла по широкому ліжку і стягнула з вовка ковдру, сідаючи зверху.
– Естер, не зараз, – Ан навіть не прибрав руку з очей.
Зазвичай маніпуляції Естер відразу ж викликали реакцію у відповідь, але зараз голова вовка була зайнята іншими речами. Його турбувало те, що Сахіна та Джулія так серйозно налаштовані винищити його зграю та нашкодити батькам. Хто знає, на що здатні дві розлючені вовчиці?
– Ну Доріан, – вона нахилилася, цілуючи його шию.
Монбарн здригнувся від цієї дії, по спині буквально пробіг рій мурашок. Ще один поцілунок трохи нижче, за ним другий, третій і так вниз, залишаючи вологу доріжку поцілунків до паху. Естер покривала його тіло гарячими поцілунками, її зуби несильно стискали м'яку шкіру з боків, залишаючи сліди від укусів. Внизу живота ніби затягнувся вузол, змушуючи плоть піднятися. Янг посміхнулася такій реакції, вона знає, як змусити Доріана божеволіти від бажання, чудово знає всі його найчутливіші зони та слабкості. Її акуратні пальці вхопилися за тканину боксерів і не церемонячись стягнули білизну, що заважала, вниз, відкриваючи її погляду піднятий член. Естер, не соромлячись, одразу обхопила губами голівку, обсмоктуючи і перекочуючи її в роті, подібно до улюбленого льодяника. Вона не була ніжною, її рухи були дражливими, націленими на те, щоб Доріан не просто просив більше, щоб він благав. Хлопець прибрав руку з обличчя і провів нею по темному волоссю коханої, милуючись її красою та пристрастю.
– Ти зводиш мене з розуму... – промимрив Ан.
У відповідь на це Янг провела головою вниз, беручи член глибше. Її гарячий рот ковзав по плоті, що встала, швидко і наполегливо, вона не хотіла розтягувати процес, навпаки хотілося, щоб він стогнав і благав не зупинятися. Вона провела руками по його тілу, ковзаючи долонями по шкірі, від чого його чутливість стала ще вищою. Ведений пристрастю юнак дозволив собі зухвалість і почав обережно рухати стегнами назустріч вологому роті, він намагався робити це не надто затято, стримувати пориви, щоб не нашкодити Естер. Пристрасть наростала, йому було навіть важко вдихнути, внизу живота потроху почала затягуватися пружина і вовк стиснув її волосся міцніше, боячись, що ось–ось почне рухатися на зустріч занадто сильно.
– Естер, будь ласка, прошу, – стони Монбарна наповнили кімнату, вони лилися з його рота, тішачи молоду вовчицю.
Вона хмикнула і притиснула його стегна до ліжка, залишаючи всю владу над ним собі. Монбарн відкинув голову назад, нестерпно приємне почуття накривало його повністю, змусило забути про всі проблеми, залишитися на самоті з тією, кому він віддав своє серце без залишку. Пару різких рухів і вовк затремтів, виливаючись у рот коханої. Він прикрив очі, переводячи подих. Естер була занадто вміла, вона дуже добре його знає і не соромилася користуватися цим, не просто отримуючи те, чого сама хотіла, а й даруючи йому неземне задоволення. Дівчина піднялася вище, її підступна посмішка говорила про те, що вона ще не закінчила з ним, що вона все ще страшенно голодна. Доріан милувався нею, цілком зачарований. Посмішка Янг, її великі, бездонні очі відключали будь–який здоровий глузд. Хлопець провів рукою по її обличчю і заправив пасмо темного волосся за вухо, а потім несподівано, навіть для себе, сказав те, про що думав останні півдня:
– Я кохаю тебе.
Відповіддю послужила тиша, і що довше дівчина мовчала – то більше в грудях наростала тривога. Доріан знайшов у собі сили підняти очі і подивитися на Естер, від її вигляду його серце пропустило удар. Вона не виглядала щасливою, навпаки, його слова ніби засмутили її.
– Навіщо ти все псуєш? – Янг відсторонилася від хлопця і сіла на ліжку.
Все? Це все, що вона йому може сказати? Він розгубився, тепер він справді відчував себе голим перед нею, і не у фізичному плані, а в душевному. Він відкрив їй душу, виставив свої думки та почуття напоказ, а у відповідь Естер знову сховалась у свою крижану фортецю.
– Я кохаю тебе, Естер. Як це може зіпсувати наші стосунки? – хлопець підвівся і натягнув боксери, бажаючи хоч якось прибрати це жахливе, гнітюче почуття того, що він виставлений напоказ.
– У нас вільні стосунки, ти спиш із ким хочеш, я сплю з ким хочу. Між нами тільки секс та трохи ласки. Як це можна назвати коханням? – дівчина взяла з тумби серветки і витерла обличчя, переводячи очі назад на вовка.
Її холодний погляд вразив його, ніби батіг з аконіту раптово вп'явся в шкіру, залишаючи за собою опіки, що кровоточать. Він дивився у її очі і раптово до нього дійшло. Він усвідомив ту правду, яка крутилася навколо, яку бачили і знали всі, але яку він сам не бачив. Він не хотів вірити в це, він не міг повірити в те, що найгірше виявиться правдою.
– Ти не кохаєш мене? – прозвучало як питання, хоча насправді для самого Доріана це було твердження.
Так, звісно, вона його не любить. Хіба її вчинки не кричали про це, доки сам вовк шукав коханій інші виправдання? Він сам собі придумав, що між ними щось більше, що вона просто боїться зізнатися собі в почуттях до нього, хоча насправді виявилося, що це Монбарн боїться визнати те, що в Естер їх просто немає.
– Ні, Доріане, я... – раптом схаменулась Естер, її настрій змінювався на очах.
Дівчина не хотіла поранити його, просто не залишилося сил втілюватися. Ці слова не були для неї відкриттям, але вона страшенно не хотіла їх чути, вона знала, що це стане кінцем, так що тепер просто не знала, як реагувати. Просити пробачення і вдати, що нічого не було або поставити остаточну точку? Вона підвелася з ліжка і стиснула руки в кулаки, приймаючи рішення, яке мала прийняти вже давно. Краще один раз відрізати, ніж постійно колупати цю відкриту рану, приносячи їм обом біль.
– Хочеш правду? Добре. Я почала спати з тобою тільки через почуття обов'язку та подяки перед тобою. Ти все життя підтримував мене, допомагав видертися з того кошмару, який ходить за мною позаду. Я бачила, що ти закоханий у мене і вирішила розплатитися за все, що ти робив для мене, але я загралася, харчуючись твоєю турботою та теплом. Мені сподобалося з тобою трахатись, хто знав, що ти такий вправний і це стало спусковим гачком. Зазвичай усі, з ким я спала, просто йшли, а ти був поруч, дарував мені ласку та турботу, але що довше це тривало, то складніше було припинити. Я навіть погодилася на ці «вільні стосунки», аби порадувати тебе і не втратити це тепло, – голос Естер почав звучати голосніше, ось–ось готовий зірватися на крик, – Так, я з тобою тільки через власний егоїзм і жадібність! Це вбиває мене! – з карих очей покотилися сльози.
Монбарн ж не плакав, хоча кожне слово Янг стрілою впивалося в залишки і без того розбитого серця. Хлопець провів руками по обличчю, погляд його кинувся кудись в одну точку. Жодної думки, жодного слова, тільки біль і розчарування, але не в ній, а в самому собі. Естер робила те, що вигідно для неї, а він, подібно до улюбленої іграшки, терпів все. Доріан просто сидів і дивився кудись, спустошений.
– Доріане, ти заслуговуєш на когось краще за мене. Я те, що ти завжди хотів, але не те, що тобі потрібно, голос Естер змінився.
Вона жаліла його, хоча тільки зараз? Вона жаліла його весь цей час, від того й були всі ці непорозуміння. Закоханість, взаємні почуття – це все було тільки в його голові. Вона користувалася ним, не більше.
– Йди, – не своїм голосом промовив вовк, – Йди, – повторив він.
Дівчина слухняно відійшла до дверей, розуміючи, що зараз вона остання, кого він слухатиме, що тепер її присутність для нього найгірша отрута.
– Пробач, – останнє, що вона сказала, перш ніж зачинити за собою двері.
Вже знаходячись наодинці, Монбарн раптово відчув, як боляче в грудях. Ніби серце ось-ось розірветься і його страждання нарешті припиняться. З блакитних очей почали литися сльози. Широка долоня лягла на грудну клітку, ніби це могло полегшити той біль, який залишила після себе Естер. Боляче, дуже боляче, настільки, що хочеться вити. Він не міг повірити, що все закінчилося так, що був просто іграшкою, негідною її кохання. Доріан відчував, як вовк усередині прокидається, як починає рватися назовні, бажаючи врятувати себе від болю та жалю. Хлопець підірвався з ліжка і відчинив вікно, заплющуючи очі від морозного повітря, яке вдарило в обличчя. Він вистрибнув у нього, не боячись болю від падіння, і зірвався до лісу, обертаючись у вовка на ходу. Нестерпний біль у грудях навіть перекривав звичний біль від обернення. Шматки шкіри сипалися находу, тліючи та залишаючи криваві сліди на землі. Кістки ламалися, деформувалися, але не міг зупинитися. Він боявся, що якщо зупинитися – то звалиться на місці і не знайде в собі сил підвестися. Через кілька хвилин лісом уже біг чорний вовк, що несе в собі образу, розчарування та біль.