Ворони

«???»: прокидайся, час вставати, ми прибули в порт

Тихий чоловічий голос розбудив Шарлотту. Коли вона відкрила очі побачила Алукарда. Піднявшись з ліжка, дівчина сонно посміхнулась і мляво пішла виходити за ним з катера. Вийшовши з кабіни вона побачила один з французьких причалів. Проміння сонця сліпило, морський бриз приємно обдував, а гомін людей, які там зайняти своєю працею, приглушувався від шуму машин на дорозі.

«Шарлотта»: де наші друзі?

Алукард мовчки показав на 3 людей в чорному одязі які вантажили ящики у білий фургончик. Ступивши на причал з палуби Шарлотта з ним підійшли до Кенні з воронами.

«Алукард»: можеш ховати катер ми почекаємо в фургоні.

Відвівши очі від ручного планшета Кенні нарешті помітив що до нього підійшли Шарлотта й Алукард. Передивившись їх з ніг до голови він усміхнувся і мовив.

«Кенні»: Прекрасно я тоді зараз вернусь за 5 хвилин, а ви сідайте в фургон, Шарлотта і ви двоє будете в вантажному відділу, будете стежити за вантажем. Алукард і я в пасажирському. Все я побіг.

Кенні пішов до катера і поплив на ньому в ангар. Завантаживши вантаж всі сіли очікувати водія. Прийшовши він сів за кермо та вони вирушили. Їхавши Кенні ще раз запитав про Шарлотту в Алукарда.

«Кенні»: І все ж таки, як ти познайомився з нею? Мені цікаво, як у такого твердолобого як ти є такі як знайомі.

«Алукард»: ех... Ти ж не відстанеш від мене доки я не розкажу. Так?

«Кенні»: хе-хе. Звичайно.

«Алукард»: нічого особливого, познайомилися на чорному ринку. Коли я вперше прибув на ринок мене вона схопила за те що я вбив одного з охоронців, потім була бійка. Після бійки я познайомився з власником тої зброярні в якої я вбив охоронця, тому в мене є один з найкращих постачальників зброї. А знайомий я з нею тому, що вона на цього чоловіка працювала. Тепер ясно?

З невеликим невдоволенням Алукард глянув на Кенні.

«Кенні»: мало що пояснило, однак цікаво. До речі скоро буде точка, прийдеться робити зупинку для заправки. Тому купити тобі щось перекусити?

«Алукард»: в загалом, я не проти.

«Кенні»: от і добренько.

Кенні нажав педаль газу, щоб скоріш доїхати до місця зупинки. Тимчасом у вантажному відділу Шарлотта розказувала теж як познайомилася з Алукардом і взагалі що він за людина.

«Шарлотта»: Алукард. та не такий вже й жахливий, як всі думають. Він мав не найкраще дитинство, але це досить приватна інформація, тому вам потрібно розпитати за подробиці в нього напряму. Як його подруга, хочу сказати, що вам просто потрібно його зрозуміти, так він не з найприємніших людей, однак не мерзотник.

«Олег»: а як ви познайомилися? Хотілося б почути цю історію.

«Андрій» ага, ви дуже говірка і бачити вас поруч з Алукардом так і ще ви друзі це дуже дивно.

«Шарлотта»: хе-хе, мій хлопчик, хммм.

Шарлотта задумалася на мить. Однак не встигла Шарлотта відповісти як фургон зупинився, почулися кроки, враз не дуже освітлений відділ фургона завалений коробками освітило світло відкритих дверей, в них показався Кенні який спитав чи хтось щось буде їсти поки вони на заправці, і чи не хочуть вони в туалет. Справивши свої потреби та влаштувалися на місця, фургон рушив. Шарлотта з капучино і французьким хот-догом в руках продовжила розповідь.

«Шарлотта»: Що ж ви мене питали як я познайомилася з Алукардом. Ну це було десь приблизно на початку створення того самого злочинного ринку на острові скарбів, я тоді уклала угоду про працю на одного торговця, тепер я та Алукард з ним добрі друзі, ну і я перестала на нього працювати. Ну взагалі перейдемо до самого знайомства. Це було на вулиці, як виявилося Алукард тоді був найманцем, і ще в той час не мав навіть хорошого екіпірування. Все що на той час він мав це: два пістолети та одну мачете. Коли він підходив до магазину ми сказали що поки закрито, він хотів відкрити двері, мій напарник хотів взяти його в ключ і спокійно відвести від входу. Як вийшло, це було його останньою хвилиною. Алукард швидко вихопив мачете і блискавичним точним ударом попав по його шиї. Мій напарник упав звиваючись від болі. В той момент я зрозуміла, треба діяти. З ноги я хотіла ударити по руці в якій був мачете. Однак Алукард просто захистився від удару відкривши двері. Я вихопила свою шпагу і рішила вбити його. Але він зміг заблокувати удар схопивши лезо. Я не могла нічого вдіяти, і поки я думала він збив мене з ніг, відібравши шпагу відкрив уже входив в середину, йшов не дивлячись на перешкоди, тому це зіграло мені на руку. Піднявшись з землі я зі спини почала душити його. Але замість того щоб впасти, він з усієї сили вдарив мною об стіну, моя хватка ослабла і він мене скинув. Лежачи на землі я бачила як він уже направляє дуло пістолета на мене, в той момент я зрозуміла що помру, однак, як бачимо, я жива. На шум прийшов хазяїн магазину з вінчестером направленим в голову Алукарда. Це змогло зупинити його. Тоді між ними зачалася розмова, а я все ще лежала на землі. Саме тоді я дізналася що він був найманцем і мав вбити контрабандиста, яким був мій шеф. Але якось так вийшло що він переконав його не робити дурниці. Розказав що як тут, Алукард місяць з половиною пропрацював в нас. Потім пішов від нас як тільки зміг себе нормально екіпірувати. Ну а ще я з ним разом на завдання ходила тому ми й хороші друзі. Але, правду кажучи, як би це дивно не звучало... В мене з'явилися до нього почуття, не як до друга, а як до, в загалом неважливо.

Швидкість фургона почала мінятися. Фургон їхав ґрунтовою дорогою.

«Шарлотта»: на маршруті який показував Алукард явно цього шляху не було. Думаю краще сидіти та не рипатись.

Тим часом в кабіні Кенні та Алукард почали обговорювати що зробити з хвостом.

«Кенні»: Чому саме перед кордоном, Алукард дай їм зрозуміти що ми їм не раді. Помахай рукою, щоб облишили нас.

«Алукард»: чого чекати, я можу їх сполохати як курей.

«Кенні»: розумієш якщо відкрити стрільбу це приверне увагу, нам це не дуже потрібно.

Відкривши вікно, Алукард почав махати рукою, щоб вони облишили їх. З машини показалася людина зі зброєю.

«Алукард»: вони зі зброєю, і так просто не хочуть нас облишити, тепер можна привернути увагу?

«Кенні»: ех... До останнього хотів мирно, однак давай.

Кенні виживав останнє з фургона, машина мчала на 140 км/г. Алукард витяг з сумки невелику гранату і кинув її в переслідувачів. Завдання було виконано, машину розірвало.

«Кенні»: жах, надіюсь нам за це нічого не буде.

«Алукард»: прийшлося хіба гранату витратити.

«Кенні»: а це нічого, як приїдемо я дам тобі дещо потестувати.

Через 2 хвилини вони вже проїхали кордон і були в Польщі.

«Кенні»: охо-хо-хо... Нарешті Польща, ми ще до речі зробимо зупинку в Варшаві.

«Алукард»: для чого?

«Кенні»: хех, там одне діло в мене є...