пройшло три неділі.
Записка:
Ти не винна, я маю тобі зізнатись, ти тоже мені не байдуже, я дуже хвилююсь за тебе.
Мілана дочитавши їй почала плакати.
-Другого вихода немає.
Дом Олега.
У комнату Олега зайшов батько.
Олег встав та витер сльози:
Батько:
-Не сумуй, її вже шукають по всьому городу. Ми її найдемо, та мова не проце. Ми с тобою маємо поїхати у іншу країну на три тижні, вибрати участок построїти два ресторана. Підписати договори.
Я знаю тобі зараз не до цього но... Но... Ми маємо це зробити і саме зараз. Зроби це заради мене.
-Добреее. А коли ми їдемо?
-Завтра зранку.
-Добре.
-От і молодець.
Батько встав та вийшов з кімнати.
Олег подивився наверх, а потім вниз.
Пройшов день....
Олег зібрав валізу та поїхав з батьком та з деректорами (8) і охоронцями (4).
Олег дивився у вікно.
Машина зупинилась вони приїхали до аеропорту.
Дом Мілани:
Мілана сиділа на дівані та гладила живіт.
Аеропорт:
Олег ішов до самолету. Піднімався по сходах. Батько за ним. А за ними охоронці і деректора.
Олег піднявся та обирнувся а потім зайшов у самолет.
Через 10 хвилин...
Самолет взлетів.
Олег згадував Мілану.
Пройшло три тижня.
Дом Мілани:
Мілана підійшла до кімнати сестри тітки.
Та почула розмову.
Мати:
-Я знаю. Но я маю сказати правду.
-Ти знаеш який це для ней стрес.
-Стрес... Да... Я все її поясню.
-Що ти її пояснеш? Що тобі на заробітках і не змогла її виховати. Те що ти її мати нічого не значить, ти не виховувала її.
Мілана почула це трималася за живіт:
-Господи...
Мілана згадувала всі роки без мами.
Мілана пішла на кухню та почала плакати. Поплакавши декілька минут вона почала казати:
-Цього не може бути. Ні... Ні!! Ні!!
Вона взяла стакан води який лежав на столі та випила.
Мілана допивши склянку вона пішла до своєї комнату збирати речі.
Дом Мілани у Києві:
Олег зайшов з валізою та пішов у спальню розкладати речі.
Та побачив у коридорі рамку з фотографією Мілани.
Він взяв цю рамку та дивився на ней і з нею пішов у кімнату.
Пройшла година...
Мілана зібрала речі та покинула той дом. Ніхто її не помітив, вона залишила записку.
Вона вже їде до Києва.
Аж посередині дороги вона сгадала про погрози мати Олега.
Олег прибирав по дому. Мусорні викинув. Взуття покладав і одежу.
Пішов у сад та вирвав там жовту троянду і поклав її у вазу з водою на стіл.
Пройшло 30 хвилин....
Мілана стояла на зупинці чекала автобуса звонить тітка. Мілана бере трубку:
-Моя мама жива! І це ваша сестра! Я все знаю.
-Мілано, що ти таке кажеш.
-Досить брехати, досить. Я вже
втомилася від цієї брехні!
Мілана закінчила розмову та поклала телефон у сумку.
Пройшло два часа.
Номер Мілани у Готелі ,, Амина '' у Києві.
Мілана розкладала речі.
Дом Мілани.
Олег сидів у вітальні з фотографією Мілани.
-Я тебе нікому не віддам...
Аня звонить:
Олег бере слухавку:
-Аню, що таке?
-Ми можемо поговорити.
-Так, говори.
-Я хочу щоб ми розлучилися.
-Ти жартуєш?
-Ні, но я хочу щоб ти мені передав 10 % компаній.
-Скільки ти хочеш?
-14 000 000 гривень.
-Добре. Бо я хочу одружитися з Міланою тому погоджуюсь. Завтра о 16 30 приїжай до мого адвоката.
-Добре.
Через 10 хвилин...
До Олега звонить його друг:
-Мілана у готелі Амина. Номера я не знаю.
-Нарешті, дуже при дуже тобі дякую.
Через годину...
Готель Амина.
До Мілани звонить секретар готелю.
-Вибачте, що торбую. Виїдіть на балкон і залишайтесь там.
-Навіщо?!
-Побачете.
-Ну добре. Вихожу.
Мілана вийшла на балкон. Олег тихенько зайшов у номер та побачив Мілану став ззаді ней.
З низу почали підніматись воздушні шари.
Мілана здивувалась та усміхнулася.
Потім 6 зв'язаних шарів.
Потім ще і ще.
Потім багато з 1000 різнокольорових сердець.
Мілана:
-Так гарно... Навіть шкода що Олега немає.
Олег почув це та хотів обійняти її але втримався.
Шари летіли і летіли, здавалося це ніколи не кінчиться.
Мілана поглянув вниз та нікого не побачила.
-Так багато.
Мілана усміхнулася.
Та пішла далі вперед.
Обернувшись щоб піти з балкона вона побачила Олега.
-Олег?!